 |
 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Господарське та господарсько-процесуальне законодавство - Позовна заява про стягнення штрафу 1700 грн. згідно рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Позовна заява в порядку ст. 2 ГПК України, ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" - Позовна заява 3. Позови про скасування реєстрації суб’єкта господарської діяльності - Позовна заява про припинення юридичної особи 4. Позови про захист права власності та інших майнових прав суб’єкта господарювання - Позовна заява (в порядку ст. 2 ГПК України) - Позовна заява про відшкодування матеріальної шкоди - Позовна заява про визнання Договору надання послуг №14 від 26.06.2001 р., акту № 14-д до нього та Додаткової угоди №1 від 05.03.2002 р. недійсними 7. Заяви про визнання суб’єкта підприємництва банкрутом - Заява про порушення справи про визнання банкрутом - Заява про порушення справи про банкрутство - Претензія - Претензія 9. Позови про визнання недійсним акта ненормативного характеру - Позовна заява про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ - Відзивна позовну заяву - Відзивна позовну заяву про визнання угод недійсними 13. Відзиви на апеляційну та касаційну скарги - Відзив на апеляційну скаргу - Відзив на касаційну скаргу 14. Заяви про перегляд рішення господарського суду за нововиявленими обставинами - Заява про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами - Заява - Позовна заява - Позовна заява
1. Позови про захист суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції Господарський суд Київської області
01033 м. Київ, вул. Жилянська, 58-б
Позивач: Київське обласне територіальне
відділення Антимонопольного комітету України
01006, м. Київ, бульвар Л. Українки,6
Відповідач: Рокитнянське районне споживче товариство
12500, Київська обл., смт. Рокитне, вул. Широка, 22
Позовна заява
про стягнення штрафу 1700 грн. згідно рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
З метою розгляду заяви приватних підприємців Держко Л.В. та Микитів К.С. щодо проблем відведення місць для стаціонарних пунктів торгівлі в смт. Рокитне, та з метою здійснення державного контролю за дотриманням конкурентного законодавства, Київським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України на підставі ст. 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", до Рокитнянського районного споживчого товариства було направлено запит від 11.06.04 р. №26/654 на предмет з’ясування обставин, викладених у зверненні, і вимогою надати установчі та інші документи споживчого товариства. Запит мав типову форму, конкретний перелік питань, підстави для надання інформації з посиланням на конкретні статті Закону України "Про Антимонопольний комітет України". В запиті містилося попередження про відповідальність, яка передбачена ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі подання недостовірної інформації, подання інформації в неповному обсязі, неподання інформації у встановлені головою відділення строки. Терміном надання інформації в запиті встановлено 10 днів після його отримання.
Документальним підтвердженням того, що Рокитнянське РСТ отримало запит відділення, є "Повідомлення про вручення поштового відправлення" від 12.06.04 №223.
Спеціалістами відділення в телефонних розмовах неодноразово пояснювалось працівникам споживчого товариства (секретарю та юристу), яку саме інформацію і у якому вигляді потрібно надати на запит.
Оскільки станом на 28.06.04 р. місячний термін розгляду заяви Пономаренків, у відповідності з ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" закінчився, головою територіального відділення на підставі абз. 1 п. 19 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 29.06.98 № 169-р, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.07.98 №471/2911, зі змінами і доповненнями, строк розгляду заяви був подовжений на 60 календарних днів, про що було повідомлено заявників (лист від 01.7.04 №23/731).
04.07.04 р. на адресу Рокитнянського РСТ направлено розпорядження Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 13-р "Про початок розгляду справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку Рокитнянського РСТ", яке було вручене 08.07.04 р. (лист Київської обласної дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку "Укрпошта" від 24.07.04 №04-49-297), але товариство на це ніяк не прореагувало, відповідь на запит до територіального відділення до даного часу не надійшла.
Дії Рокитнянського районного споживчого товариства щодо неподання інформації у встановлені головою відділення терміни є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
На попереднє слухання справи 20.08.03 р. відповідач не з’явився, хоча завчасно був повідомлений про час та місце слухання справи (телефонограма №12 від 14.08.04 р.).
10.09.04 р. Адміністративною колегією Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення №12 "Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку Рокитнянського РСТ та накладення штрафу", яким на Рокитнянське РСТ за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачено пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідно до абзацу 4 частини 2, частини 5 статті 52 цього Закону, накладений штраф у розмірі 1700 грн. (одна тисяча сімсот гривень) та зобов’язано негайно після отримання рішення надати відповідь на запит відділення від 11.06.04 №26/654.
Рокитнянське районне споживче товариство 12.09.2004 р. отримало рішення Адміністративної колегії (лист "Укрпошти" від 10.11.04 №04-4297), але до цього часу штраф не сплачено, відповідь на запит не надано.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов’язковим для виконання.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.5, 32, 33, 43, 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, ст. 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", п.13 ст.50; абз.4 ч.2, ч.5 ст.52; ч.2, ч.5 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", п.36 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", -
просимо:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Стягнути з Рокитнянського районного споживчого товариства на користь Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України штраф у розмірі 1700 грн.
3. Зобов’язати Рокитнянське районне споживче товариство надати відповідь на запит Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.06.2004 р. №26/654.
Додатки:
1. Копія запиту від 11.06.04 р. №26/654.
2. Копія листа від 01.7.04 №23/731.
3. Копія розпорядження Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №13-р від 03.07.04 р. "Про початок розгляду справи за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку Рокитнянського РСТ"
4. Копія телефонограма №12 від 14.08.04 р.
5. Копія Рішення Адміністративної колегієї Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №12 від 10.09.04 р. "Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку Рокитнянського РСТ та накладення штрафу".
6. Докази надіслання копії позовної заяви та доданих до неї документів Відповідачу.
Голова Київського обласного
територіального відділення
Антимонопольного комітету України К.Д. Пономаренко
Позовна заява повинна містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб’єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків); документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів); зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.
2. Позови про відшкодування шкоди і збитків, завданих підприємцем довкіллю та законним інтересам суб’єктів господарювання
Господарський суд Київської області
01033 м. Київ, вул. Жилянська, 58-б
Позивач: Прокурор Яготинського району
Київської області
в інтересах держави в особі
Державного управління екології та
природних ресурсів в Київській області
Відповідач: ДП "Успіх" ВАТ "Київщина"
12001, Київська обл., Яготинський р-н,
с. Мареничі.
ЄДРПОУ 27900128
ПОЗОВНА ЗАЯВА
в порядку ст. 2 ГПК України, ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру"
Перевіркою природоохоронної діяльності дочірнього підприємства "Успіх" відкритого акціонерного товариства "Київщина" встановлено, що підприємством за період з 1 липня 2003 року по 1 квітня 2004 року здійснювалось самовільне використання підземних водних ресурсів без дозволу на спецводокористування, оформленого в установленому порядку, чим порушено вимоги ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст. 49 Водного кодексу України.
Згідно довідки ДП "Успіх" ВАТ "Київщина" № 220 від 23 квітня 2004 року за період з 1.07.03 р. по 1.04.04 р. було використано без дозволу прісних вод із підземних свердловин в кількості 9907 куб.м., чим заподіяно збитків державі в загальній сумі 524 грн. 08 коп.
Викладене підтверджується актом перевірки Яготинської державної екологічної регіональної інспекції від 20 квітня 2004 року стосовно дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства та розрахунком збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання підземних свердловин.
Відповідно до ст.ст. 41, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст. 110 Водного кодексу України за самовільне використання водних ресурсів ДП "Успіх" ВАТ "Київщина" повинно нести відповідальність згідно чинного законодавства.
Статтею 11 Водного кодексу України передбачено, що відповідач зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані ним внаслідок порушень, в розмірах і порядку, встановлених чинним законодавством України.
Відповідно до вимог ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", шкода, заподіяна в наслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації в повному обсязі без зниження розміру відшкодування та незалежно від сплати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
На момент пред’явлення позовної заяви до суду, шкода, спричинена відповідачем не відшкодована, що в свою чергу негативно впливає на здійснення управлінням екології в Київській області державної політики направленої на охорону навколишнього природного середовища.
Органом, який уповноважено державою здійснювати охорону навколишнього природного середовища є Державне управління екології та природних ресурсів в Київській області.
Відповідно до ст. 121 Конституції України та ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура Яготинського району змушена звернутися з позовом до суду на захист державних інтересів в особі Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 54 ГПК України, ст. 11 Водного кодексу України, ст.ст. 20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру", -
просимо:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Стягнути з ДП "Успіх" ВАТ "Київщина" на користь Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області 524 грн. 08 коп. заподіяних збитків.
Додатки:
1. Копія довідки ДП "Успіх" ВАТ "Київщина" № 220 від 23 квітня 2004 року.
2. Копія акту перевірки Яготинської державної екологічної регіональної інспекції від 20 квітня 2004 року.
3. Розрахунок збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного використання підземних свердловин.
4. Докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу.
Прокурор Яготинського району
Київської області Б.К. Кондратюк
Господарський суд м. Києва
01030 м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В
Позивач: Прокурор Печерського району м. Києва
в інтересах держави в особі
Міністерства транспорту України
та Державного територіально-галузевого
об’єднання "Південно-Західна залізниця"
Відповідач: Товариство з обмеженою
відповідальністю "Меліса"
04008, м. Київ, вул. Юрківська,5
ЄДРПОУ 27900128
ПОЗОВНА ЗАЯВА
Київська дистанція захисних лісонасаджень є відокремленим структурним підрозділом Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця", яке засновано на державній власності, входить до сфери управління Міністерства транспорту України та створена з метою захисту від несприятливих природно-кліматичних умов і факторів з метою забезпечення безперебійного руху залізничного транспорту шляхом проведення лісогосподарських, лісозахисних, лісоохоронних заходів і робіт.
20 липня 2004 року Київською дистанцією захисних лісонасаджень на підставі листа Боярської міської ради за № 300 від 16.05.04 було виписано лісорубний квиток № 86 Товариству з обмеженою відповідальністю "Меліса" на вирубку 41 дерева в смузі відведення залізниці.
04.08.04 та 05.08.04 ТОВ "Меліса" проводило вирубки дерев, відповідно до лісорубного квитка №86. Під час рубки Відповідачем в порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища було вирубано 12 зайвих дерев, не зазначених у лісорубному квитку, про що 08.08.04 майстром Київської дистанції захисних лісонасаджень складений акт про лісопорушення за №2.
Незаконною вирубкою дерев з боку ТОВ "Меліса" державі в особі Міністерства транспорту України та ДТГО "Південно-Західна залізниця" завдано шкоду на суму 4 540 грн. 35 коп.
Відповідно до ст. 66 Конституції України, кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Згідно зі ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"(надалі — Закону), підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Відповідно до ст. 69 Закону, шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.
ДТГО "Південно-Західна залізниця" — це створене відповідно до ст. 14 Закону України "Про залізничний транспорт" статутне територіальне галузеве об’єднання, засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства транспорту України, яке виступає як орган управління майном.
Залізничний транспорт є однією з базових галузей економіки України, який забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки і потреби населення з перевезень. Оскільки власником і засновником ДТГО "Південно-Західна залізниця" є держава в особі Міністерства транспорту України, яке є центральним органом виконавчої влади, то невідшкодування Відповідачем шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища порушує інтереси держави в галузі залізничного транспорту, охорони довкілля, а саме: негативно впливає на повноцінне задоволення ДТГО "Південно-Західна залізниця" виробничих потреб державних підприємств залізничного транспорту, тягне невиконання ним своїх основних виробничих планів та можливість утворення заборгованості щодо сплати обов’язкових платежів до державного бюджету, суперечить основним принципам екологічної політики держави в частині збереження та раціонального використання природних ресурсів, здійснення діяльності з додержанням вимог екологічної безпеки.
У правовідносинах, що є предметом спору, інтереси держави в особі Міністерства транспорту України та інтереси ДТГО „Південно-Західна залізниця" збігаються повністю (п. З ст. 4 Рішення Конституційного Суду України від 04.04.99), про що свідчить наступне: згідно зі ст. 2 Закону України "Про залізничний транспорт" залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв’язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України, порушення ж майнових інтересів ДТГО "Південно-Західна залізниця" негативно впливає на рівень обслуговування підприємств залізничного транспорту України, що створює небезпеку зриву їх виробничих планів, планів перевезень вантажів та пасажирів залізницями України.
Відповідно до ст. 121 Конституції України, захист і представництво інтересів держави в судах покладено на органи прокуратури.
Ст. 37 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури.
При здійсненні нагляду органи прокуратури застосовують наданні їм законодавством України права, включаючи звернення до судів або господарських судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Згідно зі ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 66, 121 Конституції України, ст.ст. 20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 37, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", ст. 100 Лісового Кодексу України. ст. 440 ЦК України, ст.ст. 2, 29, 61, 64, 82 ГПК України
просимо:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Стягнути з ТОВ "Меліса" на користь Державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-Західна залізниця" 4 540 грн. 35 коп. завданої шкоди.
Додатки:
1. Копія листа Боярської міської ради за № 300 від 16.05.04 р.
2. Копія лісорубного квитка № 86 на вирубку 41 дерева в смузі відведення залізниці.
3. Копія акту про лісопорушення № 2 від 08.08.04 р.
4. Докази надіслання копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу.
Прокурор Печерського району
м. Києва Б.К. Кондратюк
Господарський суд Київської області
01033 м. Київ, вул. Жилянська, 58-б
Позивач: Державна податкова інспекція
у м. Біла Церква
12500, Київська обл. м. Біла Церква,
вул. Рогатинська, 35
Відповідач: Товариство з обмеженою
відповідальністю "Успіх"
12500, Київська обл., м. Біла Церква,
вул. Київська, 22
ЄДРПОУ 27900128
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про припинення юридичної особи
Рішенням Білоцерківської міської ради за № 1-3-224 від 17.06.94 року здійснено реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх" за юридичною адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Київська, 22.
Відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 за № 1251-XII ТОВ "Успіх" з 22.06.94 року зареєстровано в ДТП у м. Біла Церква МДПІ як платника податків, зборів, обов’язкових платежів.
Відповідач, починаючи з серпня 2003 року, не подає до податкової інспекції звіти про результати господарської діяльності.
Відповідно до п. 2 ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" неподання протягом року до органів державної податкової служби звітів про результати своєї господарської діяльності згідно із законодавством є підставою для припинення юридичної особи (вказана норма містилася і в ст. 8 Закону України "Про підприємництво").
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 36, 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та ст.ст. 1, 2, 5, 12, 54, 64 ГПК України, -
просимо:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Припинити юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Успіх", Київська область, м. Біла Церква, вул. Київська, 22, зареєстрованої Рішенням Білоцерківської міської ради за № 1-3-224 від 17.06.94 року, код 27900128.
3. Зобов’язати засновників здійснити ліквідацію юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх" Київська область, м. Біла Церква, вул. Київська, 22 у встановленому законом порядку.
Додатки:
1. Докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу.
Начальник ДПІ м. Біла Церква К.О. Маланчук
Господарський суд Дніпропетровської області
49600, м. Дніпропетровськ, вул. Куйбишева, 1 а
Позивач: Прокурор Дзержинського району
м. Кривого Рогу
50006, м. Кривий Ріг, вул. Постишева, 1
в інтересах держави в особі
Виконавчого комітету Криворізької міської ради
р/р 000000000000 в УДК Дніпропетровській області,
м.Дніпропетровськ, МФО 0000000
50101, м. Кривий Ріг, пл. Радянська, 0
Відповідач: Відкрите акціонерне товариство
"Центральний гірничо-збагачувальний комбінат",
р/р 00000000000 Тернівське ТВБВ
"Укрєксімбанк" м. Кривий Ріг,
МФО 0000000000
м. Кривий Ріг. сел. Мирівське (вулиця відсутня)
копія витягу статуту додасться.
Ціна позову 377 142, 40 гри.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
(в порядку ст. 2 ГПК України)
Необхідність звернення прокурора з позовом викликана захистом порушених інтересів органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 6, 7. 13 та 143 Конституції України та на підставі п. 5 рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № З-рп/99, з якого вбачається, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає орган місцевого самоврядування, якому згідно Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" надано повноваження органу виконавчої влади.
Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 2 ГПК України суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.
Згідно ч. 3 ст. 2 ГПК України, у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
В даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає виконавчий комітет Криворізької міської ради.
Так, між виконкомом Криворізької міської ради та відкритим акціонерним товариством «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі — ВАТ «ЦГЗК») 01.04.1998 р. був укладений договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства торгівлі «Торіон» комунальної власності міста № 6 (далі -договір оренди).
Порушення інтересів виконавчого комітету Криворізької міської ради полягає в недоотриманні грошових коштів по орендній платі, надходження яких передбачене п. 3.2 договору оренди, ст. 69 Бюджетного кодексу України, до міського бюджету.
Відповідач по справі не виконує умови п. 3.2. зазначеного договору, а саме: станом на 01.04.2003 р., керуючись ст. 71 Цивільного кодексу України, заборгованість ВЛТ «ЦГЗК» по орендній платі складає 212158,57 гри., згідно п. 3.4. у зв'язку із несвоєчасним надходженням орендної плати була нарахована пеня, яка на період 01.04.2003 р., згідно ст. 72 ЦК України, складає 164983,83 грн., всього загальна сума заборгованості складає 377142.40 грн.
18.10.2002 р. Управління житлово-комунального господарства виконкому Криворізької міської ради, яке згідно рішення Криворізької міської ради від 23.05.2001 № 673 виконує функції орендодавця, в тому числі здійснює заходи щодо стягнення орендної плати, звернулося до нотаріальної установи щодо стягнення заборгованості ВАТ «ЦГЗК» по орендній платі відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1998 № 1172. Враховуючи, що договір оренди не відповідав правилам оформлення документів та наявність претензії на суму заборгованості, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у безспірному порядку.
У відповідності з вищезазначеним, враховуючи що небажання відповідача погасити заборгованість по орендній платі за договором № 6 від 01.04.1998 р. призводить до ненадходження коштів до міського бюджету, виникла необхідність вирішити спір у судовому порядку.
На підставі викладеного та керуючись ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», ст. 161, 162 Цивільного кодексу України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна»
ПРОШУ:
1. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь виконавчого комітету Криворізької міської ради заборгованість по орендній платі — 212 158,57 грн., пеню — 164 983, 83 грн., всього — 377 142, 4 грн., про що видати наказ;
2. Стягнути з ВАТ «ЦГЗК» судові витрати.
Додатки:
1. Договір оренди від 01.04.1998 р. № 6 (копія);
2. Розрахунок заборгованості;
3. Положення про УЖКГ виконкому міськради № 161/5 від 31.03.1999 р.(копія);
4. Рішення міськради № 673 від 32.05.2001 р. (копія);
5. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій (копія);
6. Претензія (копія);
7. Витяг з статуту (копія);
8. Рахунок (копія);
9. Докази відправки копій позовної заяви сторонам.
Прокурор С.В.Тулубко
5. Позови про відшкодування збитків, завданих суб’єкту господарювання порушенням його майнових прав юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування
Господарський суд Київської області
01033 м. Київ, вул. Жилянська, 58-б
Позивач: Центр електрозв’язку №10
Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"
11002, Київська обл., Обухівський р-н, с. Витячів
Відповідач: Витячівська сільська рада
11002, Київська обл., Обухівський р-н, с. Витячів
Ціна позову: 633 гри. 55 коп.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
про відшкодування матеріальної шкоди
20.08.2004 року під час проведення газифікації в с.Витачів проводилось риття траншей під газопровід.
Газифікацією села Витачів, Обухівського району займалась Витачівська сільська Рада.
Риття траншеї під газопровід проводились за вказівкою Витачівської сільської Ради, яка до початку робіт зобов’язана була викликати представника підприємства зв’язку для визначення місцезнаходження підземних кабелів та інших споруд кабельних ліній.
Однак, Відповідач, в порушення вимог п. 11 Правил охорони ліній зв’язку провів роботи по риттю траншей під газопровід без попереднього узгодження з підприємством зв’язку і без його представника, що привело до пошкодження кабелю (акт № 23 від 20.08.2004 р.) і завдало матеріальної шкоди Центру електрозв’язку № 10 в розмірі 633 грн. 55 коп.
Претензію № 11 від 10.09.2004 р. Відповідач залишив без задоволення. Відшкодовувати нанесені збитки в добровільному порядку Відповідач відмовився (відповідь на претензію №23/06 від 20.09.2004 p.).
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 2, 6, 54 ГПК України, -
просимо:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Стягнути з Витячівської сільської ради на користь Центру електрозв’язку №10 ВАТ "Укртелеком" 633 грн. 55 коп. завданої матеріальної шкоди.
3. Стягнути з Витячівської сільської ради на користь Центру електрозв’язку №10 ВАТ "Укртелеком" 51 грн. сплаченого державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Додатки:
1. Копія акту № 23 від 20.08.2004 p.
2. Розрахунок завданої матеріальної шкоди.
3. Копія претензії № 11 від 10.09.2004 р.
4. Копія відповіді на претензію №23/06 від 20.09.2004 р.
5. Докази сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Докази направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів Відповідачу.
Директор Центру електрозв’язку №10
ВАТ "Укртелеком" О.О. Завадько
6. Позови про визнання господарського договору недійсним або про розірвання господарського зобов’язання
Господарський суд м. Києва
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-б
Позивач: Державна госпрозрахункова організація „Житло-інвест"
Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації Адреса: 01034 м. Київ-34, вул. Володимирська,42
р/р 0000000000000 у Старокиївській філії АКС УСБ м.Києва, МФО 000000 код 000000000 Відповідач: Закрите акціонерне товариство
Молодіжний житловий комплекс „Академмістечко", Адреса: 03115, м. Київ-115, площа Святошинська, 1,
р/р 000000000000 в Оболонській філії АТ „Укрінбанк" м.Київ МФО 000000, код 00000000 ПОЗОВНА ЗАЯВА
про визнання Договору надання послуг №14 від 26.06.2001 р., акту № 14-д до нього та Додаткової угоди №1 від 05.03.2002 р. недійсними
26 червня 2001 року між ЗАТ МЖК „Академмістечко" та ДГО „Житло-інвест" був укладений Договір надання послуг №14, відповідно до умов якого ДГО „житло-інвест" передав ЗАТ МЖК „Академмістечко" 83 квартири загальною площею 6237,77 кв.м., на загальну суму 10604515,00 грн., у будинку №1 по площі Святошинській в м.Києві (корпуси „Б", „В") для залучення інвесторів та укладення з ними інвестиційних договорів на продаж квартир.
Вважаємо, що даний договір не відповідає вимогам закону, а тому повинен бути визнаний недійсним з наступних підстав.
Відповідно до ст. 153 ЦК України „Укладення договору" (в редакції 1963 р.) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно з Експертним аудиторським висновком від 30.04.2004 р. спірний договір неможливо віднести до жодного з видів цивільно-правових договорів повністю.
Спірний договір не є різновидом договору підряду, оскільки такий договір не може передбачати подальше укладення будь-яких договорів з третіми особами. Спірний договір містить лише деякі ознаки договору підряду.
Спірний договір містить деякі ознаки договору доручення, але за договором доручення повірений укладає угоди від імені довірителя. Оскільки на виконання договору №14 договори інвестування укладалися не від імені ДГО „Житло-інвест", а від імені ЗАТ МЖК „Академмістечко", то спірний договір не є договором доручення.
Спірний договір містить деякі ознаки договору комісії. Однак, відповідно до ст. 395 ЦК України (в редакції 1963 р.), за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Відповідно до ст. 398 ЦК України майно, що надійшло до комісіонера від комітента за договором комісії має бути власністю останнього. Однак квартири, що передавалися позивачем відповідачу для залучення інвестицій за спірним Договором № 14, ніколи не були власністю ДГО „Житло-інвест", тобто позивач не може бути комітентом.
як видно із аналізу тексту спірного договору, однозначно визначити, які норми матеріального права регулюють правовідносини між ДГО „Житло-інвест" та ЗАТ МЖК „Академмістечко", що витікають із Договору №14 від 26.06.2001 р., неможливо, оскільки спірний договір містить такі внутрішні суперечності, які унеможливлюють віднесення його до будь-якого виду договорів, передбачених чинним законодавством. А це, в свою чергу, робить неможливим належну конкретизацію прав та обов'язків сторін у договорі.
Таким чином, на нашу думку, є всі підстави вважати, що Договір надання послуг №14 від 26.06.2001 р. є таким, що не відповідає вимогам закону, а тому цей договір та Акт №14-Д, який є додатком до нього, повинні бути визнані недійсними.
Крім того, 05.03.2002 р. між ЗАТ МЖК „Академмістечко" та ДГО „Житло-інвест" було укладено додаткову угоду №1 до Договору №14 від 26.06.2001 р., яка не є самостійною угодою, а є лише додатком до спірного договору. Отже вказана Додаткова угода №1 від 05.03.2002 р. до Договору №14 від 26.06.2001 р., як невід'ємна частина спірного договору, теж підлягає визнанню недійсною.
Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 р.), ст.ст. 60, 83, 84 ГПК України,
ПРОСИМО:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Визнати Договір надання послуг №14 від 26.06.2001 р., Акт №14-Д від 26.06.2001 р. та Додаткову угоду №1 від 05.03.2002 р. до Договору надання послуг №14 від 26.06.2002 р., укладені між ЗАТ МЖК „Академмістечко" та ДГО „Житло-інвест", недійсними.
3. Стягнути з ДГО „Житло-інвест" на користь ЗАТ МЖК „Академмістечко" 85 грн. сплаченого держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.
Додаток:
Докази надіслання копії зустрічної позовної заяви ДГО „Житло-інвест".
Докази сплати держмита.
Докази оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Копія Експертного аудиторського висновку від 30.04.200
Директор ЗАТ МЖК „Академмістечко" П. Іванов
Господарський суд Львівської обл.
79014, м.Львів, вул.Личаківська, 81
Боржник :Завод телевізійних вузлів “Світанок”,
Дочірнє підприємство ВАТ “Концерн-Союз”,
код ЄДРПОУ 13830759
79069 м.Львів, вул. Шевченка, 315
р/р 26005000000284
в АК “Банк”, м. Львів
ЗАЯВА
про порушення справи про визнання банкрутом
Завод телевізійних вузлів (ЗТВ) “Світанок”, дочірнє підприємство ВАТ “Концерн-Союз” із статусом юридичної особи, був зареєстрований 27.05.1995 р. рішенням виконавчого комітету Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради народних депутатів.
ЗТВ ”Світанок” спеціалізувався на виробництві дерев’яних корпусів кольорових телевізорів, які постачав складальним заводам АТ “Концерн-Союз”. Внаслідок економічної кризи 1992 – 95 рр. змушений був припинити виробництво, що призвело до виникнення та стрімкого зростання кредиторської заборгованості.
Арбітражний суд Львівської області ухвалою від 28.03.1997 р. прийняв до розгляду позовну заяву ДПІ у Залізничному районі м. Львова про визнання банкрутом ЗТВ “Світанок” з сумою позову 70617 грн. Ухвалою суду від 19.02.1998 р. по справі 3/355-3 розпорядником майна було призначено АК “Банк”, але, в зв’язку з невиконанням заявником вимоги про публікацію оголошення в пресі, ухвалою суду від 02.03.1998 р. позовну заяву було залишено без розгляду.
За позовом ДПІ у Залізничному районі м. Львова до ЗТВ “Світанок” Арбітражним судом Львівської області по справі № 6/170-5/444 було прийнято рішення від 28.12.2000 р. про звернення стягнення заборгованості перед бюджетом на майно заводу телевізійних вузлів “Світанок” на суму 650975,69 грн. та видано відповідний наказ. За заявою ДПІ у Залізничному районі м. Львова державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Залізничного РУЮ Марчишин В.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на примусове виконання наказу № 6/170-5/444, виданого 28 грудня 2000 р. Арбітражним судом Львівської області.
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 14.09.2000 р. було звернено стягнення заборгованості в сумі 45423,62 грн. на майно заводу за позовом Прокурора Залізничного району м. Львова в інтересах Залізничного райвідділу Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 18 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та “Положення про списання та розстрочення податкового боргу платників податків”, затвердженого наказом ДПАУ від 01.03.2001 р. № 81 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 27.03.2001 р. за № 281/5472, рішеннями ДПІ у Залізничному районі м. Львова були списані податкові борги ЗТВ “Світанок” станом на 31.12.99 р. на суму 259725,23 грн., пеня та штрафи станом на 01.01.2001 р. на суму 575028,87 грн., розстрочено на 4 роки сплату заборгованості за 2000 рік на суму 115500,6 грн.
В зв’язку з неспроможністю ЗТВ “Світанок”, дочірнього підприємства ВАТ “Концерн-Союз”, на протязі кількох років проводити виробничу діяльність та погасити наявну кредиторську заборгованість, загальними зборами акціонерів ВАТ “Концерн-Союз” 14.04.2000 року (протокол № 10) було прийнято рішення про ліквідацію ЗТВ “Світанок”, на підставі якого рішенням Правління ВАТ “Концерн-Союз” від 17.10.2001 р.(протокол № 15) було призначено ліквідаційну комісію та розпочато ліквідаційну процедуру, що відповідає вимогам ст.ст. 34,35,36 Закону України “Про підприємства в Україні”, а також статутам ВАТ “Концерн-Союз” та ЗТВ “Світанок”.
Ліквідаційна комісія, відповідно до статті 35 Закону “Про підприємства в Україні”, помістила оголошення про ліквідацію ЗТВ “Світанок” в газеті “Львівська реклама” від 22.11.2002 р., розіслала письмові повідомлення про ліквідацію ЗТВ “Світанок” кредиторам (лист від 16.11.2001 р. вих № 13 скеровано в ДПІ Залізничного району м.Львова) і продовжує здійснювати необхідні ліквідаційні заходи згідно з затвердженим комісією 15.11.2001 р. планом заходів. Однак, виконання комісією покладених на неї законодавством обов’язків не може ефективно здійснюватись через неврегульованість чинним законодавством питання оплати праці персоналу, необхідного для обліку, обслуговування, охорони майна та його реалізації з метою погашення кредиторської заборгованості.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.04.2002 р. вирішено стягнути з ЗТВ “Світанок” в дохід бюджету 130257,83 грн. за позовом ДПІ в Залізничному районі міста Львова.
Станом на 01.01.2002 року загальна сума кредиторської заборгованості ЗТВ “Світанок” складає 379,9 тис. грн., з них – заборгованість по розрахунках з бюджетом 240,9 тис. грн., з оплати праці 44,4 тис. грн., з державними фондами 84,1 тис. грн. Залишкова вартість основних засобів становить 559,1 тис. грн., вартість залишків виробництва та товарів на складах 18,0 тис. гривень. Дебіторська заборгованість складає 30,0 тис. гривень.
Державною виконавчою службою було реалізовано майна на суму 3340,49 грн.
В зв’язку з незначним попитом на майно боржника, заблокуванням податковим органом розрахункового рахунку, щомісячним зростанням заборгованості в бюджет за рахунок податку за землю ліквідаційна комісія не вбачає можливості погасити кредиторську заборгованість та закінчити ліквідаційну процедуру у визначений термін і змушена прийняти рішення доручити голові ліквідаційної комісії подати в господарський суд заяву про визнання ЗТВ “Світанок” банкрутом відповідно до статті 51 Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
В зв’язку з припиненням підприємствами ВАТ “Концерн-Союз” виробництва телевізорів з використанням дерев’яних корпусів, зміною кон’юнктури ринку, непридатністю обладнання ЗТВ “Світанок” для виробництва конкурентноздатної продукції, відсутністю обігових коштів та інвестиційних пропозицій не вбачається за можливе здійснити санацію підприємства.
Враховуючи все вищевикладене, просимо відповідно до ст. ст. 7, 8, 22, 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст. ст. 61, 64 ГПК України визнати ЗТВ “Світанок” банкрутом в зв’язку з його неплатоспроможністю та нестачею ліквідного майна для задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідаційної процедури, що проводиться за рішенням власника , та призначити ліквідатора.
додатки:
1.Витяг з протоколу зборів акціонерів ВАТ “Концерн-Союз” від 14.04.2002 р.
2. Витяг з протоколу № 15 засідання Правління ВАТ ”Концерн-Союз” від 17.10.2001.
3. Копія рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.12.2000 р. по справі № 6/170-5/44.
4. Копія свідоцтва про державну реєстрацію ЗТВ “Світанок”.
5. Копія “Заходів по ліквідації ЗТВ “Світанок”.
6. Копія протоколу №1 засідання ліквідаційної комісії.
7. Копії документів про публікацію оголошення про ліквідацію (лист від 16.11.01. та рахунок № ЛР 494 від 19 .11.01 ).
8. Копія акта приймання –передачі установчих документів від 20.11.01.
9. Копія акта приймання –передачі печаток від 20.11.01.
10. Копія листа № 13 від 16.11.01.
11. Копія наказу № 17-к ВАТ “Концерн-Союз” від 28.07.98.
12. Баланс ЗТВ “Світанок” станом на 01.01.2002 р.
13. Копія рішення правління ВАТ “Концерн-Союз” від 18.06.2002 р.
14. Податкова вимога № ___ від ____________ про податкову заставу.
15. Копія акта ДПІ опису заставленого майна.
16. Копія протоколу №____ від ліквідаційної комісії.
Декретом Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. “Про державне мито” не передбачена сплата державного мита у випадку звернення в господарський суд боржника з заявою про визнання його банкрутом.
Голова ліквідаційної комісії
ЗТВ “Світанок” Брик Б.К.
До господарського суду м. Києва
01030 м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В
Кредитор: «Київське колективне підприємство
фабрика «Лотос»
00000 м. Київ, вул. Космонавтів, 22,
розрахунковий рахунок 000000
в АКБ «Фінансовий», МФО 0000,
код ОКПО 0000.
Боржник: Київське ВАТ «Торговий дім»
000000 м. Київ, вул. Західна, 105,
розрахунковий рахунок 0000000
в АКБ «Східний»
МФО ООООООО,
код ОКПО 000000.
Сума боргу: 000000 гр. 00 коп.
ЗАЯВА
про порушення справи про банкрутство
20 березня 2002 р. господарським судом м. Києва за позовом Київського колективного підприємства фабрика «Лотос» по справі № 0000 прийнято рішення про стягнення з Київського ВАТ «Торговий дім» боргу на суму 0000000 грн. пені в розмірі 000 грн. 00 коп. та сплаченого по справі державного мита в сумі 000 грн., а всього про стягнення 000000 грн. 00 коп.
25 березня 2002 р. наказ господарського суду від 20 березня 2002 р. разом з платіжною вимогою № 000 від 25 березня 2002 р. було направлено для виконання в АКБ «Східний» по місцю касового обслуговування ВАТ «Торговий дім.» Ці документи були прийняті до виконання вказаною банківською установою 30 березня 2002 р.
30 червня 2002 р. пройшло три місяці від дня прийняття банком до виконання наказу господарського суду по справі № 0000, але борг з боржника ВАТ «Торговий дім» не стягнуто до цього часу. Відповідно до повідомлення банку «Східний» суму боргу на користь фабрики «Лотос» з ВАТ «Торговий дім» стягнуто не було внаслідок відсутності грошових коштів на його розрахунковому рахунку.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6 і 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,—
ПРОШУ:
Порушити справу про банкрутство Київського відкритого акціонерного товариства «Торговий дім».
Додатки:
1. Ксерокопія наказу господарського суду м. Києва від 20 березня 2002 р. по справі № 000 — на 1 арк.
2. Ксерокопія платіжної вимоги № 000 від 25 березня 2002 р. про списання з розрахункового рахунку ВАТ «Торговий дім» 000000 грн. 00 коп.- на 1 арк.
3. Копія запиту фабрики «Лотос» банку «Східний» про те, коли прийнято до виконання наказ господарського суду про стягнення боргу з розрахункового рахунку ВАТ «Торговий дім» та про причину, чому не стягнуто борг — на 1 арк.
4. Відповідь АКБ «Східний» на запит — на 1 арк.
5. Копія платіжного доручення про сплату по заяві державного мита — на 1 арк.
6. Фінансовий чек і реєстр про відправку на адресу боржника рекомендованим листом копії заяви та копій доданих до неї документів — на 2 арк.
Директор фабрики «Лотос» М. М. Петров
8. Претензії по спорах, що виникають з договору перевезення чи з договору про надання послуг зв’язку, чи договору, заснованому на державному замовленні
Голові правління відкритого акціонерного
товариства «Торговий дім»
Іванову П. П.
Адреса: 01001 м. Київ, вул. Західна, 105
ПРЕТЕНЗІЯ
№00
10 квітня 2002 р. між Київським колективним підприємством фабрикою «Лотос» (далі — продавець) і Київським ВАТ «Торговий дім» (далі — покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 00.
На підставі цього договору 11 квітня 2002 р. представником покупця Петровою Н. О. по довіреності № 000000 серії 00 від 10 квітня 2002 р. зі складу продавця по транспортній накладній № 000 були отримані товари на суму 000000 грн.
Згідно з умовами договору покупець взяв на себе зобов'язання здійснити покупцю повну оплату придбаних товарів не пізніше 30 червня 2002 р., а в разі прострочки платежу — сплатити продавцю пеню за кожний день прострочки в максимальному розмірі, передбаченому Законом України від 26 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». По закінченню строку платежу 30 червня 2002 р. покупець, на порушення умов договору та ст. 161 Цивільного кодексу України своє грошове зобов'язання не виконав. Тому, крім безумовної сплати боргу у вказаній вище сумі за прострочку платежу з 1 по 20 липня 2002 р., покупець на ст. 203 Цивільного кодексу України також повинен сплатити продавцю пеню в розмірі 000 грн., виходячи з наступного розрахунку (наводиться розрахунок пені, яка підлягає сплаті).
На підставі викладеного, керуючись умовами договору, ст. ст. 161 і 204 Цивільного кодексу України, Законом України від 26 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, -
ПРОПОНУЮ:
Невідкладно перерахувати Київській фабриці «Лотос» (розрахунковий рахунок 0000000000 в АКБ «Фінансовий» МФО 000000 код ОКПО 000000) борг в сумі 000000 грн., а також пеню в розмірі 000 грн. з донарахуванням її розміру на день подачі Вами в банк платіжного доручення про перерахування нам вказаних вище сум.
У разі відмови від задоволення цієї претензії у повному обсязі фабрика «Лотос» буде звертатись за захистом своїх майнових прав з позовом до господарського суду м. Києва.
При цьому, у разі задоволення позову крім суми боргу та пені з відповідача буде стягнуто господарським судом також і сплачене по позову державне мито (0,5% від ціни позову).
У відповідності зі ст. 7 Господарського процесуального кодексу України відповідь на претензію очікується нами протягом місяця від дня її отримання Вами і за своїм змістом вона повинна відповідати вимогам ст. 8 цього ж Кодексу. Відповідь прошу направити на нашу адресу: 00000 м. Київ, вул. Космонавтів, 22. У разі порушення строку розгляду претензії чи залишення її без відповіді господарський суд при розгляді позову має право (ст. 9 Господарського процесуального кодексу України) стягнути в доход Державного бюджету з підприємства, організації, що допустили таке порушення, штраф у розмірі 2% від суми претензії, але не менше як 5 і не більше 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Усі документи, що стосуються змісту цієї претензії, у Вашому розпорядженні є.
Директор фабрики «Лотос» М. М. Петров
Директору товариства з обмеженою
відповідальністю „Раллі”
01042, м. Київ, вул. П. Лумумби, 00
ПРЕТЕНЗІЯ
на суму 394351 (триста дев’яносто чотири тисячі триста п’ятдесят одна) грн. 27 коп.
17 лютого 2004 року відповідно до результатів тендеру, проведеного тендерним комітетом Тилу Міністерства оборони України (Головним управлінням замовлень та зв’язків з промисловістю Тилу Міністерства оборони України) між Міністерством оборони України (далі – Замовник) та ТОВ “АТ Раллі” (далі – Виконавець) був укладений Договір на постачання паливно-мастильних матеріалів за № 139/2/04/8-Д (за кошти Державного бюджету України). Відповідно до п. п. 1.1, 2.2 цього Договору Виконавець зобов’язався до 31.03.2004, згідно з рознарядками, поставити для потреб Збройних Сил України дизельне пальне в обсязі 1616 т та паливо для реактивних двигунів ТС-1 в обсязі 2936 т на загальну суму 9284480,0 грн.
За станом на 31.03.04 (останній строк постачання згідно з рознарядками) Виконавцем умови зазначеного контракту не виконані, дизельне пальне в обсязі 569,891 т на суму 1099889,63 грн. та паливо для реактивних двигунів ТС-1 у кількості 1823,572 т на суму 3829501,20 грн. не постачено. Загальна сума не поставлених нафтопродуктів складає 4929390,83 грн.
Відповідно до вимог ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України (далі — ЦК) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов укладеного договору і в установлений строк. Згідно з вимогами ст.ст. 546, 549-552 ЦК, п. 6.1 зазначеного Договору при порушенні строків поставки, недопоставці, при відмові від поставки продукції Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 8 % вартості непоставленої (недопоставленої) в строк продукції по окремих найменуваннях специфікації, що становить 394351,27 грн. (4929390,83 грн. : 100 х 8 = 394351,27 грн).
Зважаючи на викладене, пропоную розглянути претензію та надати відповідь у відповідності з вимогами ст.ст. 7, 8, 9 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК).
Суму неустойки (штрафу) у розмірі 394351,27 грн необхідно перерахувати на розрахунковий рахунок Міністерства оборони України: № 00000000000, ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 00000002, 0КПО 0000000005.
При невиконанні зазначених у претензії вимог в установлений законодавством України строк, Міністерство оборони України буде вимушене звернутися до господарського суду для їх примусового виконання, що значно збільшить витрати підприємства.
Одночасно повідомляємо, що відповідно до вимог ст. 9 ГПК України у разі залишення претензії без відповіді господарський суд при вирішенні спору має право стягти в доход державного бюджету з підприємства штраф у розмірі 2 % від суми претензії.
Всі необхідні документи, які підтверджують вимоги Міністерства оборони України, знаходяться у Вашому розпорядженні.
Директор Департаменту ресурсного забезпечення
Міністерства оборони України А.С.ШОСТАК
9. Позови про визнання недійсним акта ненормативного характеру (наприклад, рішення податкового органу про донарахування податку та штрафних санкцій)
Господарський суд Львівської області
79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81,
Позивач: Приватний підприємець
Маркевич Олег Степанович
79053,м. Львів, вул. Окуневського, буд.3, кв. 1
р/р 2200067853 у ЛФ ЗАТ УКБ
Відповідач: Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова
79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35.
Позовна заява
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова № 11522/11/153 від 27.12.2003 р.
Працівниками ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено документальну перевірку дотримання вимог законодавства про оподаткування приватним підприємцем за період з 06.05.2002 р. по 31.12.2002 р. У ході перевірки встановлено порушення приватним підприємцем ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” № 13-92 від 26.12.1992 р. (із змінами та доповненнями). Вказане порушення виникло, на думку відповідача, в зв’язку з тим, що я не задекларував у 2002 році в якості доходу 263925 грн. вартості безоплатно одержаного від Державного комунального підприємства РМТ, м. Рівне, на підставі договору №35 від 12.07.2003 р., товару. За результатами перевірки складено акт б/н від 12.12.2003 р. та донараховано мені 105137 грн. прибуткового податку.
На підставі зазначеного Акта перевірки, згідно з абз. ”б” п.п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.ст. 2, 12 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” № 13-92 від 26.12.1992 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова 27.12.2003 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №11522/11/153, яким визначено мені 105137 грн. податкового зобов’язання за платежем: прибутковий податок з громадян, в тому числі 105137 грн. – основний платіж.
З вказаним податковим повідомленням-рішенням не погоджуюсь, оскільки висновок ДПІ у Галицькому районі м. Львова про безоплатне одержання мною товару вартістю 263925 грн. не відповідає дійсності. Цей товар я придбав на підставі договору купівлі-продажу №35 від 11.07.2002 р. (накладні № 32 від 11 липня 2002 р., № 46 від 9 вересня 2002 р., № 57 від 1 листопада 2002 р.) у Державного комунального підприємства та оплатив його у повному обсязі. Вказане підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів № 33 від 11 липня 2002 р., № 44 від 9 вересня 2002 р., № 56 від 11 листопада 2002 р., які я пред’являв відповідачу під час перевірки, долучав до скарг, що направлялись на адресу ДПІ.
Готівкова форма розрахунків не суперечить вимогам чинного законодавства, тому віднесення мною 263925 грн. до витрат, а не доходу приватного підприємця, вважаю правильним. Крім цього, 18.06.2002 р. мені, як суб’єкту підприємницької діяльності – фізичній особі, видано свідоцтво про сплату єдиного податку серії № 642921. Відповідно до абз. 8 п. 2 та п. 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 р. № 727/98 доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року платника податку, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань платника; суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є, зокрема, платником податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), які отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком.
Враховуючи викладене та керуючись абз. 8 п. 2, п. 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 р. № 727/98, ст.ст. 1, 2, 5, 12, 54, 64 ГПК України,
прошу:
1. Прийняти позовну заяву до розгляду.
2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у районі м. Львова №11522/11/153 від 27.12.2003 р.
3. Стягнути з ДПІ у районі м. Львова на користь приватного підприємця 85 грн. сплаченого державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Додаток:
1. Копія Акту про результати перевірки дотримання позивачем вимог законодавства про оподаткування б/н від 12.12.2003 р.
2. Копія податкового повідомлення-рішення ДПІ у районі м. Львова №11522/11/15 від 27.12.2003 р.
3. Копія договору №35 від 12.07.2003 р.
4. Копії накладних № 32 від 11 липня 2002 р., № 46 від 9 вересня 2002 р., № 57 від 1 листопада 2002 р.
5. Копії квитанцій до прибуткових касових ордерів № 33 від 11 липня 2002 р., № 44 від 9 вересня 2002 р., № 56 від 11 листопада 2002 р.
6. Копія скарги № 5 від 20.03.2004 р., яка надсилалась ДПІ у м. Львові.
7. Копія рішення ДПІ у м. Львові від 21.05.2004 р. № Л-33/10-016 про результати розгляду скарги № 7.
8. Копія свідоцтва про державну реєстрацію приватного підприємця.
9. Копія довідки ДПІ у Галицькому районі м. Львова від 01.04.2002 р. № 49812/3/231 про взяття на облік платника податків.
10. Копія свідоцтва про сплату єдиного податку від серії № 6.
11. Докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів відповідачу.
12. Докази сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приватний підприємець О.С. Маркевич
Господарський суд Івано-Франківської області
м. Івано-Франківськ, вул. Грюнвальдська, 11
Позивач:Жукотинська сільська рада
Коломийський район, с. Жукотин,
вул. Л.Українки,1
Відповідач:Відкрите акціонерне товариство
„Торфсервіс”
м. Івано-Франківськ, вул. Широка,33
Справа №12/233
Суддя Шкіндер П.А.
09 вересня 2004 р.
ВІДЗИВ
на позовну заяву №69 від 26.05.2004 р. по справі №12/223
У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа №12/223 за позовом Жукотинської сільської ради до ВАТ „Торфсервіс” про визнання договору на право тимчасового користування землею (оренди) недійсним.
З позовними вимогами Позивача не погоджуємося з наступних підстав.
29 травня 2001 року між Жукотинської сільською Радою народних депутатів (Позивач у справі) та ВАТ „Торфсервіс” укладено Договір №33 на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) – надалі Договір.
У своїй позовній заяві Позивач розглядає вказаний Договір виключно як договір оренди, що суперечить самій суті Договору та чинному, на момент його укладення, законодавству.
Відповідно до пп. 1.1 Договору Позивач „надає, а ВАТ „Торфсервіс” приймає в тимчасове користування земельну ділянку, загальною площею 25 га...”. Крім того, пп. 1.2. Договору передбачено, що земельна ділянка „надається на умовах довгострокового користування терміном на 25 років...”
Під час укладання Договору сторони керувалися Земельним кодексом України в редакції Закону №2196-ХІІ від 13.03.1992 р. (надалі – Земельний кодекс), а саме ст.ст. 7, 19, 24, та Постановою Кабінету Міністрів України №197 від 17.03.1993 р. „Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)”.
Земельний кодекс передбачає наступні інститути користування землею:
- постійне користування землею (ст. 7 Земельного кодексу);
- тимчасове короткострокове – до трьох років користування землею (ст. 7 Земельного кодексу);
- тимчасове довгострокове – від трьох до двадцяти п’яти років користування землею (ст. 7 Земельного кодексу);
- тимчасове користування на умовах оренди: короткострокове – до трьох років та довгострокове – до п’ятдесяти років (ст. 8 Земельного кодексу).
Виходячи з предмету Договору, земельна ділянка була надана Відповідачу у довгострокове користування терміном на 25 років, відповідно до умов ст. 7 Земельного кодексу. Тобто, за своєю суттю спірний Договір є договором на право тимчасового користування землею, а не договором оренди землі (Земельний кодекс розрізняє ці два види договорів, як самостійні).
Земельний кодекс не передбачає умов, які повинні бути вказані в договорі на право тимчасового користування землею, а також форму цього договору. Однак, в ст. 24 Земельного кодексу вказується, що „право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації встановлюється Кабінетом Міністрів України”. Питання щодо форми та змісту договору на право тимчасового користування землею регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №197 від 17 березня 1993 р. „Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)” (надалі – Постанова КМУ №197).
Твердження Позивача про відсутність у Договорі всіх істотних умов є безпідставним, оскільки спірний Договір містить у собі всі умови, передбачені в Постанові КМУ №197.
Ст. 47 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент укладення Договору, вказує на те, що „нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі”. Однак, ні в Земельному кодексі, ні у Постанові КМУ №197 вимог про нотаріальне посвідчення договору на право тимчасового користування землею не міститься.
У Постанові КМУ №197 зазначено, що „Договір набуває чинності з моменту його реєстрації”. У своїй позовній заяві Позивач оспорює факт належного проведення державної реєстрації спірного Договору, посилаючись при цьому на те, що „договір при проведенні державної реєстрації засвідчений гербовою печаткою, а підпис уповноваженої особи, як такий відсутній...” Однак, Постанова КМУ №197 не вказує на те, що у відомостях про реєстрацію договору у Книзі записів договорів на право тимчасового користування землею повинен бути підпис уповноваженої особи, яка вносила запис у Книгу.
Підсумовуючи вищенаведене, звертаємо увагу на те, що, виходячи із ст.ст. 7, 19, 24 Земельного кодексу, спірний Договір за своєю суттю є договором на право тимчасового довгострокового користування землею, а не договором оренди. Відповідно до ст. 24 Земельного кодексу порядок укладення договору встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме Постановою КМУ №197, якою сторони керувалися на момент укладення спірного Договору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 19, 24 Земельного Кодексу України (в редакції Закону №2196-ХІІ від 13.03.1992 р.), Постановою Кабінету Міністрів України №197 від 17.03.1993 р. „Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)” та ст.ст. 22, 32, 59 Господарського процесуального кодексу України, —
Просимо:
1. Відмовити в позові повністю.
2. Судові витрати покласти на Позивача.
Додатки:
1. Копія довіреності №99 від 12.07.2004 р.
Представник відповідача
за Довіреністю О.А. Мацків
Господарський суд Волинської обл.
м. Луцьк, пр. Волі, 54-а
Прокуратура Волинської області
43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15
в інтересах держави в особі
Позивач: Державна податкова адміністрація
Волинської області
43010, м. Луцьк, Київський майдан, 4
Відповідач-1: Відкрите акціонерне товариство
“Іваничівський цукровий завод”
45300, Волинська обл., смт. Іваничі
ЄДРПОУ 42806712
Відповідач-2: Товариство з обмеженою
відповідальністю “Іваничівський цукровий завод”
45300, Волинська обл., смт. Іваничі
ЄДРПОУ 14002005
Відповідач-3: Приватне підприємство
“Універсам”
45300, Волинська обл., м. Іваничі
ЄДРПОУ 72990521
Треті особи на стороні позивача:
Волинське обласне територіальне відділення
Антимонопольного комітету України
43012, м. Луцьк, Київський майдан, 9
Регіональне відділення Фонду державного
майна України у Волинській області
43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9
Третя особа на стороні відповідача:
ВОВ ВБФ “Професіонал”
Комерційний центр “Професіонал”
43000, м. Луцьк, пр. Свободи, 6
справа № 4/44 -40
Відзив
на позовну заяву про визнання угод недійсними
Заступник прокурора Волинської області звернувся до Господарського суду Волинської області в інтересах держави в особі Державної податкової адміністрації у Волинській області до ВАТ "Іваничівський цукровий завод" (далі — Відповідач-1) та ТОВ "Іваничівський цукровий завод" (далі — Відповідач-2) про визнання недійсними біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 23.05.2001 року на суму 1 058 119,00 грн., яка зареєстрована Волинською спеціалізованою аграрною біржею під № 7 (далі — біржова угода) та договору купівлі продажу № 1 від 01.07.2002 року на суму 265 373,00 грн. (далі — Договір № 1).
20.04.2004 року Державна податкова адміністрація у Волинській області (далі — Позивач) подала доповнення до позовної заяви, в якому просить залучити в якості відповідача у справу № 4/44 -40 ПП "Універсам" (далі — Відповідач-3) та відповідно визнати недійсною угоду купівлі продажу № 1-К від 02.07.2002 року на суму 1 634 550,13 грн., укладену між ТОВ "Іваничівський цукровий завод" та ПП"Універсам" (далі — Відповідач-3).
Проти позовної заяви заперечуємо, вважаємо вимоги Позивача безпідставними, незаконними і необгрунтованими з наступних підстав:
1) Позивач вважає, що біржова угода не була затверджена загальними зборами Відповідача-1, а тому така угода суперечить ст. 63 ЦК УРСР, а також те, що загальні збори ВАТ "Іваничівський цукровий завод" прийняли рішення, яке не було включено до порядку денного, чим порушили ст. 43 Закону України "Про господарські товариства ".
Вищезазначене спростовується наступним:
Протокол № 1 від 10.03.2001 року, що є юридичною формою рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "Іваничівський цукровий завод" ніколи не визнавався в судовому порядку недійсним, а отже — є чинним.
Більш того, питання законності чи незаконності проведення загальних зборів акціонерів ВАТ "Іваничівський цукровий завод" взагалі не є предметом даної судової справи.
Відповідно до п. 6 п. 11.3.14 нової редакції Статуту ВАТ "Іваничівський цукровий завод", затвердженої Протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ "Іваничівський цукровий завод" від 10.03.2001 року і зареєстрованого Іваничівською районною державною адміністрацією 28.03.2001 року (нова редакція Статуту діяла на момент укладання біржової угоди; далі — Статут), Голова правління у межах своєї компетенції згідно з чинним законодавством та цим Статутом приймає рішення щодо укладання угод на суму,що не перевищує 25 % статутного фонду товариства.Відповідно до п.9.1.2. Статуту, статутний фонд ВАТ "Іваничівський цукровий завод" становить 6043090,00 грн.
Згідно з п. 11 біржової угоди, загальна вартість відчужуваного майна становить 1 058 119,00 грн.
Таким чином, вартість майна за біржовою угодою була меншою, ніж 25 % від статутного фонду ВАТ "Іваничівський цукровий завод", а отже затвердження такої угоди не відносилось до компетенції загальних зборів товариства.
Окрім того, в п. 9.4. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням угод недійсними" (далі — Роз'яснення № 02-5/111) зазначено, що "відповідно до статті 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо господарським судом буде з'ясовано, що установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Отже, навіть якщо б Статутом і було передбачено наступне схвалення біржової угоди загальними зборами акціонерів ВАТ "Іваничівський цукровий завод", то все одно це не могло (та не може на сьогодні бути) підставою для визнання біржової угоди та Договору № 1 недійсними.
Таким чином, посилання Позивача на ст. 63 ЦК України та ст. 41 Закону України "Про господарські товариства", як на підставу для визнання біржової угоди та Договору № 1 недійсними, є необґрунтованим.
2) Позивач вважає, що Відповідачами були порушені норми ст. ст. 22, 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про захист економічної конкуренції"" від 11.01.2001 року № 2210-ПІ, цей Закон набирає чинності через рік після його опублікування, крім пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чинності з дня опублікування.
Закон України "Про захист економічної конкуренції" було опубліковано в Офіційному віснику України, 2001, N 7 (02.03.2001), ст. 260, Урядовому кур'єрі, 2001, 03, 21.03.2001 N 50 та Відомостях Верховної Ради України, 2001, N 12 (23.03.2001), ст. 64.
Таким чином, норми ст. ст. 22, 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не вступили в силу на момент укладання біржової угоди.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькі діяльності" (Закон діяв на момент укладання біржової угоди), п. 1 Постанови КМУ від 11.11.1994 року № 765 "Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків" із змінами і доповненнями, п.п. 4.11, 4.12 п. 4 Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.05.1998 р. № 134-р, придбання чи набуття у власність будь-яким іншим способом активів (майна) інших суб'єктів господарюванняздійснюється за умови отриманнязгоди Антимонопольного комітету України у випадках, коли вказане майно являє цілісний майновий комплекс.
Щодо біржової угоди, то майно придбане Відповідачем-2 не складало цілісного майнового комплексу, а отже — згода Антимонопольного комітету України на його відчуження була не потрібна.
На момент укладання Договору № 1 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 Закон України "Про захист економічної конкуренції" вступив в силу.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції", в разі концентрації згода Антимонопольного комітету України необхідна тільки якщо сукупний обсяг реалізації товарів та сукупна вартість активів учасників концентрації за останній фінансовий рік перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро за курсом Національного банку України.
Проте, оскільки сукупний обсяг реалізації товарів та сукупна вартість активів Відповідача-1 та Відповідача-2 за 2000 рік не перевищувала суму, еквівалентну 12 млн. євро (у Відповідача-1 ця сума становила 198 тис, євро, у Відповідача-2 — 2 705,5 тис, євро), згода Антимонопольного комітету України не вимагалась.
Таким чином, при відчуженні майна ВАТ "Іваничівський цукровий завод" ознак порушення антимонопольного законодавства України не було, що підтверджено також листом Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України заступнику прокурора Волинської області В.Й. Куренді від 20.06.2003 року № 07-1-1269 (лист міститься в матеріалах справи).
Стосовно порушення Відповідачем-3 вимог ст. ст. 22, 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції", то, відповідно до Рішення Антимонопольного комітету України від 09.04.2004 року № 110-р Відповідачу-3 надано дозвіл на вчинення концентрації.
Отже, посилання Позивача на порушення Відповідачами антимонопольного законодавства як на підставу для визнання біржової угоди, Договору № 1 та Договору № 1-К недійсними є незаконним і необґрунтованим.
3) Позивач вважає, що біржова угоди суперечить інтересам держави та повинна бути визнана недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР, бо майно ВАТ "Іваничівський цукровий завод", на момент його відчуження, перебувало в податковій заставі.
Хоча Відповідач-3 не є суб'єктом правовідносин в біржовій угоді, проте, вважаємо за необхідне зазначити про наступне.
По-перше, Позивач посилається на порушення Відповідачем-1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Проте, відповідно до ст. 19 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 8 цього Закону (податкова застава) набрала чинності 01.10.2001 року, а отже — до правовідносин, які виникли до набрання чинності цієї норми закону, Закон не застосовується.
Відповідно до ст. 5 Указу Президента "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 04.03.1998 р. (Указ діяв на дату підписання біржової угоди — на23.05.2001 року, далі — Указ ПУ), відчуження майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі, може здійснюватися лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника податків.
Відповідно до Довідки від 05.05.2001 року № 1155 Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції № 1, станом на 05.05.2001 року майно ВАТ "Іваничівський цукровий завод" не перебувало в податковій заставі.
Отже, навіть якщо і погодитись з твердженням Позивача, що на момент укладання біржової угоди майно товариства перебувало в податковій заставі, Відповідач-2, як покупець, при придбанні зазначеного майна не знав та не повинен був знати про те, що майно перебувало в податковій заставі.
По-друге, згідно з п. З Указу ПУ, податкова застава підлягала обов'язковій реєстрації (з 01.07.98 р.). Стосовно майна ВАТ, податкова застава була зареєстрована 19.09.2001 р., тобто, на момент укладення спірних угод податкова застава не була зареєстрована.
Таким чином, на момент укладання біржової угоди Позивачем був порушений порядок реєстрації податкової застави майна.
По-третє, згідно зі ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін — в разі виконання угоди обома сторонами — в доход держави стягується все одержане ними за угодою.
Так як Відповідач-1 на сьогодні ліквідований в процесі банкрутства (дата ліквідації 18.02.2004 рік), то встановити наявність чи відсутність у нього умислу при відчуженні майна неможливо.
Вищий арбітражний суд України в своєму Роз'ясненні № 02-5/111 пояснює, що для прийняття рішення зі спору (про визнання недійсними угод на підставі ст. 49 ЦК УРСР) необхідно встановлювати вину сторін у формі умислу. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Звертаємо увагу суду та те, що прокуратурою було відкрито кримінальні справи у зв'язку з перевіркою законності відчуження майна ВАТ "Іваничівський цукровий завод". Проте кримінальні справи було закрито за відсутністю складу злочину, що підтверджує відсутність умислу посадових осіб ВАТ "Іваничівський цукровий завод".
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР, при наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
З вищезазначеного вбачається, що наслідком визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР є реституція, для здійснення якої повинні бути наявні дві особи:
1. Особа, що мала умисел та яка повинна повернути все одержане нею за угодою іншій стороні;
2. Особа, яка не мала умислу і одержала майно за угодою та яка повинна повернути в доход держави все одержане за угодою.
Вищий арбітражний суд п. З Роз'яснення № 02-5/111 щодо наслідків визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР також зазначено, що, правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан.
Отже, оскільки Відповідач-1 на момент розгляду справи ліквідований, неможливо провести реституцію, передбачену ст. 49 ЦК УРСР, а посилання Позивача є безпідставними.
Окрім того, в п. 7.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.06.2002 року "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" зазначається, що дія ст. 49 ЦК УРСР поширюється на угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересами держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу.
До вищезазначених угод, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку Установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.
Звертаємо увагу суду на те, що продаж майна Відповідача-1 проводився на аукціоні на підставі експертної оцінки вартості цілісного Майнового комплексу ВАТ "Іваничівський цукровий завод", яка є чинною і визнавалась незаконною чи недійсною.
Отже, ціна відчужуваного майна склалася в наслідок аукціонного продажу, а отже — посилання Позивача на занижені ціни при продажі майна не можуть бути підставою для визнання біржової угоди недійсною.
Крім того, продаж майна за Договором № 1 відбувався в процедурі банкрутства ВАТ "Іваничівський цукровий завод" (Постанова Господарського суду Волинської області від 16.04.2002 року по справі № 1/83-Б), а так як Державна податкова адміністрація була одним із кредиторів ВАТ "Іваничівський цукровий завод", кошти від продажу майна частково пішли на погашення боргу перед податковою інспекцією м. Нововолинська відповідно до договору застави.
Вищезазначене підтверджується також Ухвалою Господарського суду Волинської області від 26.02.2003 року у справі № 1/83-Б та поясненнями Підприємства ВОВ ВБФ "Професіонал" від 15.04.2004 року (третя особа у справі).
Таким чином, оскільки Відповідач-1 частково погасив борг перед бюджетом, а інша частина боргу була реструктуризована, на 01.04.2004 року заборгованість у Відповідача-1 відсутня, що підтверджується Довідкою Іваничівського об'єднання Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції.
Отже, посилання Позивача, що біржовою угодою були порушені інтереси Держави у зв'язку з ненадходженням сум податкової заборгованості до бюджету є незаконним і необгрунтованим.
4) Посилання Позивача та те, що в зв'язку з відчуженням частини майна внаслідок укладання біржової угоди ВАТ "Іваничівський цукровий завод" суперечить ст. 50 ЦК УРСР, оскільки товариство "не в змозі виконувати свої статутні цілі" є безпідставним.
Відповідно до ст. 50 ЦК УРСР, недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.
Отже, відповідно до вищезазначеної статті закону, Позивач повинен був вказати, яким саме статутним цілям ВАТ "Іваничівський цукровий завод" суперечить біржова угода і якими доказами це підтверджується.
Відповідно до п. 12 Роз'яснення № 02-5/111, під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою.
Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже, підприємства та організації можуть укладати й різноманітні угоди, які є похідними, супутніми основній діяльності і випливають з цієї останньої.
Господарські суди, вирішуючи спори, пов'язані з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб'єктів, повинні виходити з широкого розуміння тих цілей, які ці суб'єкти переслідують у своїй діяльності.
Тому недійсною на підставі статті 50 ЦК УРСР має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.
Проте, Позивач не довів, що біржова угода прямо суперечить цілям ВАТ, а отже — посилання Позивача на ст. 50 ЦК УРСР є безпідставним. Крім того, Посилання на те, що Відповідач-1 не в змозі виконувати свої статутні цілі не є підставою недійсності угоди в розумінні ст. 50 ЦК УРСР.
5) Позивач вважає, що продаж майна за біржовою угодою був здійснений з порушенням права Держави в особі Фонду державного майна.
Відповідно до Розпорядження № 323-С Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.10.2003 року, реєстрацію випуску акцій ВАТ "Іваничівський цукровий завод" скасовано, а отже — на сьогодні Фонд державного майна України не є акціонером ВАТ.
Крім того, твердження Позивача про порушення прав Фонду державного майна взагалі суперечить фактичним обставинам справи, оскільки на загальних зборах акціонерів Відповідача-1, які відбулися 10.03.2001 року, представник Фонду державного майна України брав участь з кількістю голосів, що дорівнює кількості акцій держави в розмірі 4,15%.
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про господарські товариства" (закон діяв на час проведення загальних зборів акціонерів ВАТ), голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція — один голос.
Згідно з ст. 42 Закону України "Про господарські товариства", рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.
Оскільки за продаж майна ВАТ "Іваничівський цукровий завод", проголосували 94,3 % присутніх акціонерів, що складало 81,26 % всіх акціонерів ВАТ, рішення про продаж майна було прийняте.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, Позивач не довів, в чому полягає порушення інтересів Фонду державного майна України, як акціонера ВАТ "Іваничівський Цукровий завод".
Посилання Позивача на те, що в наслідок продажу майна ВАТ "Іваничівський цукровий завод" Фонд державного майна був позбавлений можливості отримувати дивіденди від діяльності товариства є безпідставним.
Жодним протоколом загальних зборів ВАТ "Іваничівський цукровий завод" не було затверджене рішення про виплату акціонерам ВАТ дивідендів.
Це також підтверджено також тим, що в процедурі банкрутства ВАТ не встановлено, що підприємство мало борги по виплаті дивідендів. Крім того, відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Тобто, господарські суди не розглядають справи про права, якімогли бути порушені.
Відсутність же можливості по сплаті дивідендів не було наслідком відчуження майна за біржовою угодою (на момент укладання біржової угоди ВАТ "Іваничівський цукровий завод" перебувало в скрутному економічному становищі, про що свідчать борги по заробітній платі), а стало наслідком неспроможності самого підприємства та його неефективної діяльності.
Отже, доводи Позивача з приводу порушення інтересів Держави щодо виплати дивідендів є необгрунтованими.
6) Відповідно до Договору № 1-К, Відповідач-3 є добросовісним покупцем майна, оскільки він виконав всі норми законодавства щодо купівлі-продажу майна, як то сплатив кошти.
Тому самостійною підставою для відмови у позові Позивачу є також обмеження права Позивача витребування у добросовісного набувача — Відповідача-3 — майна.
Відповідно до ст. 145 ЦК УРСР, ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Вищий арбітражний суд дав тлумачення вищезазначеним нормі права в Листі Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 року № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" (далі — Лист).
Відповідно до п. 6.2. Листа, майно від добросовісного набувача (тобто такого, який не знав і не повинен був знати, що особа, яка вчинила відчуження майна, не мала на це права) може бути витребуване власником, лише за наявності підстав, зазначених у частині першій статті 145 Цивільного кодексу, а саме у разі придбання майна за плату та вибуття його з володіння власника чи особи, якій воно було передане власником, поза їх волею. Згадана норма не містить вичерпного переліку випадків вибуття майна з володіння поза волею володільця: вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розглядати як окремі приклади.
Враховуючи вищезазначене, важливим є те, що закон вказує не на юридичні, а на фактичні обставини вибуття майна, за які особа не відповідає в силу їх об'єктивності (втрата майна, крадіжка, тощо).
Окрім того, в Листі зазначається, що набувач майна має довести, що він набув майно оплатно і що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.
В даному випадку Відповідач-3 сплатив на користь Відповідача-2 265 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2462 від 02.07.2002 року та 1 370 520,00 грн. були зараховані як однорідні грошові вимоги на підставі ст. 217 ЦК УРСР, що підтверджується Заявою про зарахування однорідних грошових вимог.
Отже, Відповідач не знав і не повинен був знати, що Договір № 1-К може колись бути визнаний недійсним.
Крім того, між Відповідачем-2 та Відповідачем-3 був підписаний акт приймання-передачі від 02.07.2002 року.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності.
Відповідно до ст. 2 Закону УРСР "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, право власності в Україні охороняється законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону УРСР "Про власність", власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Жодний нормативний акт українського законодавства не передбачає можливості вилучення у добросовісного набувача майна, яке придбано законним шляхом без відшкодування його вартості.
Проте, оскільки Відповідач-2 фактично відсутній, у випадку, якщо суддійде висновку про визнання недійсним Договору № 1-К, цим буде порушено ст. 41 Конституції України та ст. 2, 55 Закону України "Про власність".
Отже, враховуючи все вищезазначене, на підставі ст.ст. 4,33,59,82-84 ГПК України,
ПРОСИМО:
У позові відмовити повністю.
ДОДАТКИ:
1. Копія нової редакції Статуту ВАТ "Іваничівський цукровий завод", затвердженої Протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ "Іваничівський Цукровий завод" від 10.03.2001 року і зареєстрованої Іваничівською районною державною адміністрацією 28.03.2001 року.
2. Копія Договору про перевід боргу від 29.05.2001 року.
3. Копія довідки Нововолинської ОДШ № 1155 від 05.05.2001 року.
4. Копія листа Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України заступнику прокурору Волинської області В.Й. Куренді від 20.06.2003 року № 07-1-1269.
5. Копія Рішення Антимонопольного комітету України від 09.04.2004 р. №1Ю-р.
6. Копія довідки Волинського обласного управління статистики від 18.02.2004 року №691.
7. Копія Постанови Господарського суду Волинської області від 16.04.2002 року по справі № 1/83-Б.
8. Копія Ухвали Господарського суду Волинської області від 26.02.2003 року у справі № 1/83-Б.
9. Копія Розпорядження № 323-С Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13.10.2003 року.
10. Копія платіжного доручення № 2462 від 02.07.2002 року.
11. Копія Заяви про зарахування однорідних грошових вимог.
12. Копія Акту приймання-передачі від 02.07.2002 року.
13. Копія Протоколу № 1 9 проведення відкритих торгів.
14. Копія Довіреності від 13.05.2004 року.
Представник ПП «Універсам»
(на підставі довіреності) О.С. Козак
В Київський апеляційний господарський суд
Позивач: «Київське колективне підприємство
фабрика «Лотос»
00000 м. Київ, вул. Космонавтів, 22,
розрахунковий рахунок 000000
в АКБ «Фінансовий», МФО 0000, код ОКПО 0000.
Відповідач: Київське ВАТ «Торговий дім» 000000
м. Київ, вул. Західна, 105, розрахунковий рахунок 0000000 в АКБ «Східний» МФО 0000000, код ОКПО 000000. АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА
20 жовтня 2002 р. господарським судом м. Києва було розглянуто позов Київського колективного підприємства фабрики «Лотос» до Київського відкритого акціонерного товариства «Торговий дім» на загальну суму 000000 грн. 00 коп. (Справа № 0000).
Суд прийняв рішення стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 000000 грн., і лише половину суми підлягаючої стягненню пені, та відстрочити виконання рішення суду на 2 місяці.
Таке рішення суд мотивував тим, що фінансове становище відповідача незадовільне, він має борги в значних сумах і перед іншими кредиторами.
З таким рішенням фабрика «Лотос» погодитись не може з наступних міркувань. Розмір підлягаючої стягненню з ВАТ «Торговий дім» пені складає всього 5% від суми боргу і неможе вважатись значним. Заява у судовому засіданні представника відповідача про те, що позивачу не було своєчасно сплачено борг за придбані товари внаслідок незадовільного фінансового стану ВАТ «Торговий дім» не може бути, на наш погляд, підставою для зменшення суми пені. Тим більше, що дійсний фінансовий стан відповідача судом не перевірявся. Представник відповідача не заявляв клопотання про відстрочку виконання рішення господарського суду і таке рішення судом було прийнято з власної ініціативи, як на наш погляд, необґрунтовано, в порушення майнових інтересів позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 91-95 Господарського процесуального кодексу України,-
ПРОШУ:
Скасувати, як необґрунтоване, рішення господарського суду м. Києва від 20 жовтня 2002 р. по справі № 0000 в частині зменшення суми стягуваної пені з Київського ВАТ «Торговий дім» та відстрочки виконання рішення на 2 місяці.
Прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Директор фабрики «Лотос» М. М. Петров
До Житомирського апеляційного
господарського суду
Скаржника: Спільного
підприємства (СП) „Раут — Авто"
10002,
Адреса: м. Житомир, площа
Смолянська, 0,
скаржника по справі №000,
на ухвалу господарського суду
Житомирської області
від 01 квітня 2004 року
Касаційна скарга
13 лютого 2004 року спільним підприємством „Раут-Авто" до господарського суду Житомирської області було подано скаргу на дії ліквідатора по справі про визнання банкрутом Житомирського державного комунального спеціалізованого автодорожнього підприємства 0604 (ЖДКСАП).
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.04.2004 року в задоволенні скарги СП „Раут-Авто" на дії ліквідатора Житомирського державного комунального спеціалізованого автодорожнього підприємства 0604 було відмовлено.
Вважаємо прийняту господарським судом Житомирської області ухвалу про відмову в задоволенні скарги на дії ліквідатора необгрунтованою, оскільки вона прийнята по неповно з’ясованих обставинах, що мають значення для справи, за неправильного застосування норм матеріального права.
Так, постановою господарського суду від 00.06.2001 року ЖДКСАП 0604 визнано банкрутом, було призначено ліквідатора.
2 січня 2003 року між ліквідатором і СП „Раут-Авто" було укладено договір оренди частини нерухомого майна ЖДКСАП 0604 (адмінбудинок, шість гаражних боксів). Пунктом 1.1 вказаного договору було передбачено пріоритетне право придбання орендованого майна. Цей договір укладено у відповідності з рішенням комітету кредиторів від 00.00.2002 року, який на своєму засіданні дозволив ліквідатору на час мораторію на продаж майна укласти договір оренди з СП „Раут-Авто", з наданням гарантій орендарю купівлі об’єкту оренди на підставі договору купівлі-продажу, по торгово-експертній оцінці, шляхом прямого викупу, за ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника...".
Рішення комітету кредиторів від 26.11.2002 року не суперечить діючому законодавству, оскільки ст. 30 ч. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено право комітету кредиторів встановлювати інший, ніж на відкритих торгах, порядок продажу майна банкрута.
Пунктом 3.1 договору оренди передбачено закінчення строку дії договору датою нотаріального оформлення договору купівлі-продажу орендованого майна.
СП „Раут-Авто", як орендар і сторона по договору оренди, належно виконував взяті на себе обов’язки, вживав всіх заходів по збереженню орендованого майна. Так, орендарем були виготовлені та вмонтовані грати вікон першого поверху адмінбудинку, замінені двері приміщень першого поверху на металеві — броньовані. В приміщеннях зроблено поточний ремонт. Зроблено поточний ремонт гаражних боксів, укріплено брами, тощо. В той же час, орендодавцем неналежно виконувалися обов’язки по договору в цій частині, а саме: територію не було огороджено, були відсутні ворота та інше. Про це СП „Раут-Авто" неодноразово ставило до відома ліквідатора (лист від 24.11.2003 року, 22.12.2003 року).
Вважаємо, що в односторонньому порядку орендодавець в особі ліквідатора не мав законного права розірвати договір оренди. Посилання господарського суду в ухвалі на наявність такого права у ліквідатора згідно ст. 259 ЦК УССР, є безпідставне. Суд невірно визначив норму права, яка підлягає застосуванню в даному випадку.
Ст. 259 УК УССР регулювала до 1.01.2004 року порядок укладення і відмову від договору майнового найму. Але в даному випадку, ліквідатором ставилося питання про дострокове розірвання договору оренди в зв’язку з нібито неналежним виконанням орендарем обов’язків по договору, дострокове розірвання договору на вимогу наймодавця, згідно ст. 269 ЦК УССР, було можливе шляхом пред’явлення вимоги про дострокове розірвання договору у відповідному суді, тобто у судовому порядку.
Крім того, оренда державного і комунального майна регулюється спеціальним законом — Законом України „ Про оренду державного та комунального майна". Згідно ст. 1 цей Закон регулює організаційні відносини, пов’язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, майна, яке перебуває у комунальній власності. Статтею 26 Закону передбачені підстави припинення договору оренди, в якій зазначено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об’єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об’єкта оренди. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. Статтею 29 передбачено, що за невиконання зобов’язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.
У відповідності з ст. 188,197,198 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1.01.2004 року, одностороння відмова від зобов’язання не допускається. (Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, ми вважаємо, що повинні застосовуватися положення нового ЦК України).
З огляду на викладене, ми вважаємо, що господарський суд безпідставно дійшов висновку про обгрунтованість відмови ліквідатора від договору оренди, про правомірність дій ліквідатора відносно розірвання договору оренди та продажу майна, яке орендує СП „Раут — Авто", відмови від укладення договору купівлі — продажу об’єкта оренди з СП „Раут — Авто". Ці дії ліквідатора порушили права СП „Раут — Авто", суперечать вимогам законів, які наведені вище. Відповідно до договору оренди, рішення комітету кредиторів, СП „Раут — Авто", на підготовку до укладення договору купівлі-продажу, провело оцінку орендованого майна. 30,01.2004 року СП „Раут — Авто" зверталося з пропозицією укласти договір купівлі-продажу орендованого майна. Ця пропозиція була безпідставно відхилена.
Враховуючи викладене, у відповідності з ст. 91,94,106 ч. 3 ГПК України, -
Прошу:
Ухвалу господарського суду Житомирської області від 01.04. 2004 року по справі №0000 про відмову СП „Раут — Авто" в задоволенні скарги на дії ліквідатора скасувати, справу направити на новий судовий розгляд
Директор СП "Раут-Авто" А.А. Іванов
Львівський апеляційний Господарський суд
м. Львів, вул. Личаківська,81
Прокуратура Волинської області
43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15
в інтересах держави в особі
Позивач: Державна податкова адміністрація
Волинської області
43010, м. Луцьк, Київський майдан, 4
Відповідач-1: Відкрите акціонерне товариство
“Іваничівський цукровий завод”
45300, Волинська обл., смт. Іваничі
ЄДРПОУ 42806712
Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю
“Іваничівський цукровий завод”
45300, Волинська обл., смт. Іваничі
ЄДРПОУ 14002005
Відповідач-3: Приватне підприємство “Універсам”
45300, Волинська обл., м. Іваничі
ЄДРПОУ 72990521
Треті особи на стороні позивача:
Волинське обласне територіальне відділення
Антимонопольного комітету України
43012, м. Луцьк, Київський майдан, 9
Регіональне відділення Фонду державного
майна України у Волинській області
43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9
Третя особа на стороні відповідача:
ВОВ ВБФ “Професіонал”
Комерційний центр “Професіонал”
43000, м. Луцьк, пр. Свободи, 6
Відзив на апеляційну скаргу
на рішення Господарського суду Волинської області
від 17.05.2004 р. по справі №4/44-40
Господарський суд Волинської обл. розглянув позовну заяву заступника прокурора Волинської області, який звернувся до Господарського суду Волинської області в інтересах держави в особі Державної податкової адміністрації у Волинській області до ВАТ "Іваничівський цукровий завод" (далі — Відповідач-1) та ТОВ "Іваничівський цукровий завод" (далі — Відповідач-2) про визнання недійсними біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 23.05.2001 року на суму 1 058 119,00 грн., яка зареєстрована Волинською спеціалізованою аграрною біржею під № 7 (далі — біржова угода) та договору купівлі продажу № 1 від 01.07.2002 року на суму 265 373,00 грн. (далі — Договір № 1) і доповнення до позовної заяви Державної податкова адміністрація у Волинській області (далі — Позивач) в якому просить залучити в якості відповідача у справу № 5/42-92 ПП "Універсам" (далі — Відповідач-3) та відповідно визнати недійсною угоду купівлі продажу №1-к від 02.07.2002 року на суму 1 634 550,13 грн., укладену між ТОВ "Іваничівський цукровий завод" та ПП "Універсам" (далі — Відповідач-3). Рішенням Господарського суду Волинської обл. від 17.05.2004 р. припинено провадження у вищезгаданій справі за позовом заступника Прокурора, та відмовлено в позові ДПА України у Волинській обл. до ТзОВ "Іваничівський цукровий завод" та ПП "Універсам" про визнання договору купівлі-продажу № 1-к від 02.07.02 р.
З даним Рішенням не погоджується ДПА України у Волинській обл. і як наслідок подала апеляційну скаргу, яка не підлягає задоволенню з нижчевказаних міркувань:
1) Позивач вважає, що Відповідачами були порушені норми ст. ст. 22, 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 року № 2210-ІП, цей Закон набирає чинності через рік після його опублікування, крім пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чинності з дня опублікування.
Закон України "Про захист економічної конкуренції" було опубліковано в Офіційному віснику України, 2001, N 7 (02.03.2001), ст. 260, Урядовому кур'єрі 21.03.2001 N 50 та Відомостях Верховної Ради України, 2001, N 12 (23.03.2001), ст. 64.
Таким чином, норми ст. ст. 22, 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції" не вступили в силу на момент укладання біржової угоди.
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькі діяльності" (Закон діяв на момент укладання біржової угоди), п. 1 Постанови КМУ від 11.11.1994 року №765 "Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків" із змінами і доповненнями, п.п. 4.11, 4.12 п. 4 Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.05.1998 р. № 134-р, придбання чи набуття у власність будь-яким іншим способом активів (майна) інших суб'єктів господарювання здійснюється за умови отримання згоди Антимонопольного комітету України у випадках, коли вказане майно являє цілісний майновий комплекс.
Щодо біржової угоди, то майно придбане Відповідачем-2 не складало цілісного майнового комплексу, а отже — згода Антимонопольного комітету України на його відчуження була не потрібна.
На момент укладання Договору №1 між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 Закон України "Про захист економічної конкуренції" вступив в силу.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції", в разі концентрації згода Антимонопольного комітету України необхідна тільки якщо сукупний обсяг реалізації товарів та сукупна вартість активів учасників концентрації за останній фінансовий рік перевищує суму, еквівалентну 12 млн. євро за курсом Національного банку України.
Проте, оскільки сукупний обсяг реалізації товарів та сукупна вартість активів Відповідача-1 та Відповідача-2 за 2000 рік не перевищувала суму, еквівалентну 12 млн. євро (у Відповідача-1 ця сума становила 198 тис. євро, у Відповідача-2 — 2 705,5 тис, євро), згода Антимонопольного комітету України не вимагалась.
Таким чином, при відчуженні майна ВАТ "Іваничівський цукровий завод" ознак порушення антимонопольного законодавства України не було, що підтверджено також листом Волинського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України заступнику прокурор Волинської області В.Й. Куренді від 20.06.2003 року №07-1-1269 (лист міститься в матеріалах справи).
Стосовно порушення Відповідачем-3 вимог ст.ст. 22, 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції", то відповідно до Рішення Антимонопольного комітету України від 09.04.2004 року №1 10-р Відповідачу-3 надано дозвіл на вчинення концентрації.
Отже, посилання Позивача на порушення Відповідачами антимонопольного законодавства як на підставу для визнання біржової угоди, Договору № 1 та Договору № 1-к недійсними є незаконним і необґрунтованим.
2) Позивач вважає. що біржова угоди суперечить інтересам держави та повинна бути визнана недійсною на підставі ст. 49ЦК УРСР, оскільки майно ВАТ "Іваничівський цукровий завод", на момент його відчуження, перебувало в податковій заставі.
Хоча Відповідач-3 не є суб'єктом правовідносин в біржовій угоді, проте, вважаємо за необхідне зазначити про наступне.
По-перше, Позивач посилається на порушення Відповідачем-1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Проте, відповідно до ст. 19 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 8 цього Закону (податкова застава) набрала чинності 01.10.2001 року, а отже — до правовідносин, які виникли до набрання чинності цієї норми закону, Закон не застосовується.
Відповідно до ст. 5 Указу Президента "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 04.03.1998 р. (Указ діяв на дату підписання біржової угоди — на 23.05.2001 року, далі — Указ ПУ), відчуження майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі, може здійснюватися лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника податків.
Відповідно до Довідки від 05.05.2001 року № 1155 Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції №1, станом на 05.05.2001 року майно ВАТ "Іваничівський цукровий завод" не перебувало в податковій заставі.
Отже, навіть якщо і погодитись з твердженням Позивача, що на момент укладання біржової угоди майно товариства перебувало в податковій заставі, Відповідач-2, як покупець, при придбанні зазначеного майна не знав та не повинен був знати про те, що майно перебувало в податковій заставі.
По-друге, згідно з п. З Указу ПУ, податкова застава підлягала обов'язковій реєстрації (з 01.07.98 р.). Стосовно майна ВАТ податкова застава була зареєстрована 19.09.2001 р., тобто на момент укладення спірних угод податкова застава не була зареєстрована.
Таким чином, на момент укладання біржової угоди Позивачем був порушений порядок реєстрації податкової застави майна.
По-третє, згідно зі ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін — в разі виконання угоди обома сторонами — в доход держави стягується все одержане ними за угодою.
Оскільки Відповідач-1 на сьогодні ліквідований в процесі банкрутства (дата ліквідації 18.02.2004 рік), то встановити наявність чи відсутність у нього умислу при відчуженні майна неможливо.
Вищий арбітражний суд України в своєму Роз'ясненні № 02-5/111 пояснює, що для прийняття рішення зі спору (про визнання недійсними угод на підставі ст. 49 ЦК УРСР) необхідно встановлювати вину сторін у формі умислу. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу повинен доводити саме позивач. В матеріалах справи відсутні докази вищевказаного, що виключає одну з обов'язкових умов цивільно-правового порушення, наслідки вчинення якого передбачені ст. 49 ЦК, що дає підставу суду відмовити в позові.
Звертаємо увагу суду та те, що прокуратурою було відкрито кримінальні справи у зв'язку з перевіркою законності відчуження майна ВАТ "Іваничівський цукровий завод". Проте кримінальні справи було закрито за відсутністю складу злочину, що підтверджує відсутність умислу посадових осіб ВАТ "Іваничівський цукровий завод".
Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР, за наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
З вищезазначеного вбачається, що наслідком визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР є реституція, для здійснення якої повинні бути наявні дві особи:
Особа, що мала умисел та яка повинна повернути все одержане нею за угодою іншій стороні;
Особа, яка не мала умислу і одержала майно за угодою, та яка повинна повернути в доход держави все одержане за угодою.
Вищий арбітражний суд п. 3 Роз'яснення № 02-5/111 щодо наслідків визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР також зазначає, що правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан.
Отже, оскільки Відповідач-1 на момент розгляду справи ліквідований, неможливо провести реституцію, передбачену ст. 49 ЦК УРСР, а посилання Позивача є безпідставними.
Окрім того, в п. 7.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.06.2002 року "Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки" зазначається, що дія ст. 49 ЦК УРСР поширюється на угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересами держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу.
До вищезазначених угод, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про , визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.
Звертаємо увагу суду на те, що продаж майна Відповідача-1 проводився на аукціоні на підставі експертної оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ "Іваничівський цукровий завод", яка є чинною і не визнавалась незаконною чи недійсною. Крім того, згідно представлених платіжних доручень представником ВБФ "Професіонал" кошти від реалізації майна йшли безпосередньо на сплату податків.
Отже, ціна відчужуваного майна склалася в наслідок аукціонного продажу, а отже — посилання Позивача на занижені ціни при продажі майна не можуть бути підставою для визнання біржової угоди недійсною.
Крім того, продаж майна за Договором № 1 відбувався в процедурі банкрутства ВАТ "Іваничівський цукровий завод" (Постанова Господарського суду Волинської області від 16.04.2002 року по справі № 1/83-Б), а оскільки Державна податкова адміністрація була одним із кредиторів ВАТ "Іваничівський цукровий завод", кошти від продажу майна частково пішли на погашення боргу перед податковою інспекцією м. Нововолинська відповідно до договору застави.
Вищезазначене підтверджується також Ухвалою Господарського суду Волинської області від 26.02.2003 року у справі № 1/83-Б та поясненнями Підприємства ВОВ ВБФ "Професіонал" від 15.04.2004 року (третя особа у справі).
Таким чином, оскільки Відповідач-1 частково погасив борг перед бюджетом, а інша частина боргу була реструктуризована (а згодом списана), на 01.04.2004 року заборгованість у Відповідача-1 відсутня, що підтверджується Довідкою Іваничівського об'єднання Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції.
Отже, посилання Позивача, що біржовою угодою були порушені інтереси Держави у зв'язку з ненадходженням сум податкової заборгованості до бюджету, є незаконним і необґрунтованим.
3) Посилання Позивача на те, що в зв'язку з відчуженням частини майна внаслідок укладання біржової угоди ВАТ "Іваничівський цукровий завод" суперечить ст. 50 ЦК УРСР, оскільки товариство "не в змозі виконувати свої статутні цілі" є безпідставним.
Відповідно до ст. 50 ЦК УРСР, недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності.
Отже, відповідно до вищезазначеної статті закону, Позивач повинен був вказати, яким саме статутним цілям ВАТ "Іваничівський цукровий завод" суперечить біржова угода і якими доказами це підтверджується.
Відповідно до п. 12 Роз'яснення № 02-5/111, під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою.
Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб'єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже, підприємства та організації можуть укладати й різноманітні угоди, які є похідними, супутніми їх основній діяльності і випливають з цієї останньої.
Господарські суди, вирішуючи спори, пов'язані з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб'єктів, повинні виходити з широкого розуміння тих цілей, які ці суб'єкти переслідують у своїй діяльності.
Тому недійсною на підставі статті 50 ЦК УРСР має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах.
Проте Позивач не довів, що біржова угода прямо суперечить цілям ВАТ, а отже посилання Позивача на ст. 50 ЦК УРСР є безпідставним. Крім того, Посилання на те, що Відповідач-1 не в змозі виконувати свої статутні цілі не є підставою недійсності угоди в розумінні ст. 50 ЦК УРСР.
4) Відповідно до Договору № 1-к, Відповідач-3 є добросовісним покупцем майна, оскільки він виконав всі норми законодавства щодо купівлі-продажу майна, бо сплатив кошти.
Тому самостійною підставою для відмови у позові Позивачу є також обмеження права Позивача витребування у добросовісного набувача — Відповідача-3 — майна.
Відповідно до ст. 145 ЦК УРСР, ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Вищий арбітражний суд дав тлумачення вищезазначеним нормам права в Листі Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 року № 01-8/98 "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" (далі — Лист).
Відповідно до п. 6.2. Листа, майно від добросовісного набувача (тобто такого, який не знав і не повинен був знати, що особа, яка вчинила відчуження майна, не мала на це права) може бути витребуване власником лише за наявності підстав, зазначених у частині першій статті 145 Цивільного кодексу, а саме у разі придбання майна за плату та вибуття його з володіння власника чи особи, якій воно було передане власником, поза їх волею. Згадана норма не містить вичерпного переліку випадків вибуття майна з володіння поза волею володільця: вказівку на втрату майна чи його викрадення слід розглядати як окремі приклади.
Враховуючи вищезазначене, важливим є те, що закон вказує не на юридичні, а на фактичні обставини вибуття майна, за які особа не відповідає в силу їх об'єктивності (втрата майна, крадіжка, тощо).
Окрім того, в Листі зазначається, що набувач майна має довести, що він набув майно оплатно і що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати.
В даному випадку Відповідач-3 сплатив на користь Відповідача-2 265 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2462 від 02.07.2002 року та 1 370 520,00 грн. були зараховані як однорідні грошові вимоги на підставі ст. 217 ЦК УРСР, що підтверджується Заявою про зарахування однорідних грошових вимог.
Отже, Відповідач не знав і не повинен був знати, що Договір № 1-к може колись бути визнаний недійсним.
Крім того, між Відповідачем-2 та Відповідачем-3 був підписаний Акт приймання-передачі від 02.07.2002 року.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ст. 2 Закону УРСР "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-ХІІ, право власності в Україні охороняється законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону УРСР "Про власність", власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Жодний нормативний акт українського законодавства не передбачає можливості вилучення у добросовісного набувача майна, яке придбано законним шляхом, без відшкодування його вартості.
Проте, оскільки Відповідач-2 фактично відсутній, у випадку, якщо суд дійде висновку про визнання недійсним Договору № 1-к, цим буде порушено ст. 41 Конституції України та ст. 2, 55 Закону України "Про власність".
5) Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (так само це питання вирішується у ст. 1 Господарсько-процесуального кодексу України). До згаданих в ст. 19 Конституції України слід віднести Закон України "Про податкову службу". Тут у п. 11 ст. 10 встановлена судова правосуб'єктність саме податкових органів, які мають право подавати позови до підприємств, установ і організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення на користь держави коштів, одержаних без встановлених законом підстав. Отже йдеться про спеціальну процесуальну компетенцію податкових органів, яка включає право на подання лише тих позовів, за якими іде стягнення коштів на користь держави. Особливу увагу слід звернути на те, що йдеться про стягнення саме коштів, а не майна чи грошової компенсації за майно. Крім того, право звернення Державної податкової служби згідно вищевказаного Закону, зокрема п. 11 ст. 10, обмежене саме звернення до господарських судів про визнання угод недійсними тим, що ці позови повинні подаватися на основі, по якій передбачено стягнення саме коштів в дохід держави по таким угодам. Тут вбачається певна колізія з ст. 49 ЦК України. Однак зазначаємо, що Закон "Про державну податкову службу в Україні" слід вважати спеціальним законом , тобто він має переваги над нормами Цивільного кодексу України, як загального закону. Спеціальна процесуальна правосуб'єктність податкових органів, зокрема право подавати певні позови визначається вже процесуальним законодавством (п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"), а не матеріальним законом.
Вищевказане підтверджено практикою Вищого господарського суду, зокрема по справах: №20-3/037, Постанова Вищого господарського суду України від 26.08.2003 р. (головуючий Грек Б.Н, судді – Жаботина Г.В, Чупрун В.Д), №17/161, Постанова Вищого господарського суду від 19.11.2003 р. Це ж зазначено в науковому рефераті огляду та узагальнення судової практики "Правові аспекти практики застосування податкового законодавства" заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й., якими зазначається, що господарські суди або припиняють провадження по аналогічних справах на підставі п. 1 ч. І ст. 80 ГПК України, або припиняють провадження у справі за відсутності предмета спору у відповідності до п.1.1 ч. І ст. 80 ГПК України, або взагалі відмовляють у прийнятті позовних заяв на підставі п. 1 ст. 62 ГПК України.
Отже, враховуючи все вищезазначене, на підставі ст. п. 1 ст. 103 ГПК України,
ПРОСИМО:
Залишити рішення господарського суду Волинського господарського суду від 17.05.2004 р. по справі №4/44-40 без змін, а скаргу ДПА України у Волинській обл. без задоволення.
Директор ПП “Універсам” Кузь Д.Д.
Вищий господарський суд України
01011, м. Київ, вул. Копиленка, 6.
Справа № Б15/50/03 про банкрутство
Дочірнього підприємства Державної
акціонерної компанії "Хліб України"
"Павлоградський комбінат хлібопродуктів"
Розпорядника майна
ДП ДАК "Хліб України"
Павлоградський КХП
Арбітражного керуючого
Шпака Олександра Віталійовича
18.11.2004р.
Відзив на касаційну скаргу
подану арбітражним керуючим Мальченко Д.О.
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області
від 05.10.2004 р. по справі № Б15/50/03
05.10.2004 р. Господарським судом Дніпропетровської області було розірвано мирову угоду, укладену у межах провадження у справі про банкрутство № Б15/50/03, провадження у справі було поновлено, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Шпака О.В., про що винесено відповідну ухвалу.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою арбітражний керуючий Мальченко Д.О. подав касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2004 р. по справі № Б15/50/03.
Як учасник провадження у справі про банкрутство № Б15/50/03 та розпорядник майна Боржника, вважаю за необхідне подати Вищому господарському суду України заперечення щодо поданої касаційної скарги.
Вважаю, що стосовно касаційної скарги арбітражного керуючого Мальцева Д.О. повинно бути прийнято рішення про відмову у її прийнятті з наступних підстав.
1. Арбітражний керуючий Мальченко Д.О. не має права на подачу касаційної скарги у межах провадження у справі № Б 15/55/01.
Порядок касаційного оскарження ухвал визначено у ст.111-13 ГПК України, у ч. 3 якої вказується, що "касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, передбачені цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Таким чином, можливість касаційного оскарження ухвал для осіб, що не є сторонами чи учасниками судового процесу, ГПК України не передбачено.
Відповідно до ст. 107 ГПК України, право касаційного оскарження належить сторонам у справі; також касаційну скаргу мають право подати особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.
Таким чином, особа, що не є стороною у справі, може подати касаційну скаргу лише, якщо доведе, що оскаржуваним судовим рішенням, було порушено її права та обов'язки.
Арбітражний керуючий Мальченко Д.О. у своїй касаційній скарзі вказує, що ухвала від 05.10.2004 р. "обмежує його законні права на підприємницьку діяльність (виконання функцій розпорядника майна) та отримання винагороди".
Вважаю, що зазначені посилання не відповідають дійсним обставинам справи та є необгрунтованими, виходячи з наступного.
Арбітражний керуючий Мальченко Д.О. здійснював функції розпорядника майна Павлоградського КХП у межах провадження по іншій справі про банкрутство того ж боржника, а саме у справі № Б 41/42/04. Отже свої права щодо здійснення підприємницької діяльності (виконання функцій розпорядника майна) та отримання винагороди, арбітражний керуючий Мальченко Д.О. може реалізовувати та захищати лише у межах провадження у справі № Б41/42/04. Оплата послуг розпорядника майна встановлюється у розмірі, встановленому комітетом кредиторів та затвердженому господарським судом (ч. 12 ст. 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").
Хочу зазначити, що як відомо мені, у межах провадження у справі про банкрутство № Б41/42/04, реєстр вимог кредиторів затверджено не було, а отже комітет кредиторів не було сформовано і розмір оплати праці розпорядника майна Мальченка Д.О. не було визначено.
Арбітражним керуючим Мальченком Д.О. не було обґрунтовано, у чому саме полягає порушення його майнових прав і в чому саме їх було виражено чи у якому розмірі його було позбавлено винагороди.
Ухвалою від 05.10.2004 р. у справі № Б15/50/03 арбітражного керуючого Мальченко Д.О. не було усунено від виконання обов'язків розпорядника майна Павлоградського КХП, оскільки свої повноваження Мальченко Д.О. здійснював у межах іншої справи.
Таким чином, майнові права арбітражного керуючого Мальченко Д.О. щодо отримання винагороди не було порушено.
1.3. У своїй касаційній скарзі арбітражний керуючий Мальченко Д.О. посилається також на те, що господарський суд при розгляді питання про поновлення провадження справі № Б15/50/03 повинен був у порядку ст. 27 ГПК України залучити його як третю сторону, яка не заявляє самостійних вимог.
Відповідно до змісту ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", коло сторін та учасників у справі про банкрутство є визначеним саме цією нормою. У свою чергу ст. 27 ГПК України є статтею, що визначає коло учасників саме позовного провадження.
Зауважу, що за своїм змістом ст. 27 ГПК України не єнормою, що має універсальний для судового розгляду характер, більш того, ця стаття регулює виключно вирішення господарських спорів у позовному провадженні, а тому ст. 27 ГПК України не може застосовуватись у провадженні зі справ про банкрутство.
Таким чином, посилання арбітражного керуючого Мальченка Д.О. на порушення процесуального права, як обґрунтування можливості подання ним касаційної скарги, є неправомірними та такими, що суперечать чинному законодавству України.
Виходячи з вищенаведеного, арбітражний керуючий Мальченко Д.О. не має права на подачу касаційної скарги у межах провадження у справі № Б15/50/03.
2. Ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2004 р. по справі №Б15/50/03 не підлягає оскарженню.
Порядок касаційного оскарження ухвал визначено у ст. 111-13 ГПК України, у якій вказується, що ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК України та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Спеціальні норми щодо регулювання провадження у справах про банкрутство визначено у Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Ухвалу від 05.10.2004 р. винесено у зв'язку із розірванням мирової угоди та поновленням провадження у справі. Ці правовідносини регулюються ст. 39 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка визначає два інститути — "недійсність мирової угоди" та "розірвання мирової угоди".
При цьому можливість оскарження ухвали господарського суду передбачено лише у випадку визнання мирової угоди недійсною, що закріплено у ч. 2 ст. 39 Закону. Можливість оскарження ухвали про розірвання мирової угоди або про поновлення провадження у справі про банкрутство Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не передбачено взагалі.
Отже і ухвала про поновлення провадження у справі № Б15/50/03 оскарженню не підлягає.
Питання поновлення провадження у справі про банкрутство не є питанням, що суттєво впливає на права та обов'язки учасників провадження та введення тих чи інших процедур банкрутства. Більш того, питання поновлення провадження у справі має скоріше організаційний характер та забезпечує лише просування судового процесу.
Відповідно до п. 2.6 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №04-5/1193 від 04.06.2004 р., "В случае апелляционного или кассационного обжалования определений об открытии производства по делу, отложении рассмотрения дела, назначении судебного заседания, истребовании необходимых для рассмотрения дела документов, возобновлении производства по делу и других определений, обеспечивающих лишь продвижение судебного процесса, судам апелляционной и кассационной инстанций следует отказывать в принятии таких жалоб, поскольку они поданы на судебные акты, не подлежащие обжалованию".
Виходячи з вищенаведеного, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2004 р. по справі № Б15/50/03 не підлягає оскарженню.
Відповідно до п. 4 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України № 04-5/367 від 28.03.2002 р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України", "Вищий господарський суд України відмовляє у прийнятті касаційної скарги (подання) і виносить з цього приводу відповідну ухвалу у випадках, якщо касаційну скаргу подано особою, яка відповідно до вимог ГПК не має права на її подання, або якщо касаційне подання внесено прокурором з порушенням його компетенції, визначеної у статті 37 Закону України "Про прокуратуру", або касаційну скаргу (подання) подано на ухвалу суду першої або апеляційної інстанції, яку не може бути оскаржено. Наведені обставини виключають перегляд судових рішень у касаційному порядку".
Отже, касаційна скарга арбітражного керуючого Мальченко Д.О. на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2004 р. по справі № Б15/50/03, не може бути прийнятою до розгляду ВГСУ.
Керуючись ст. 5, 39, 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 4, 107, 111-3, 111-13 ГПК України, прошу Вищий господарський суд відмовити арбітражному керуючому Мальченко Д.О. у прийнятті касаційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2004 р. по справі №Б15/50/03.
Розпорядник майна
ДП ДАК "Хліб України"
Арбітражний керуючий О.В. Шпак
Господарський суд Львівської області
79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81
Позивач: Товариство з обмеженою
відповідальністю „Сокіл”
79010, м. Львів, вул. Ніжинська, 19
Відповідач: Товариство з обмеженою
відповідальністю „Будвест”
82200, Львівська область, м. Трускавець,
вул. Суховоля,69
Справа №4/2765-22/319
ЗАЯВА
про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами
Господарським судом Львівської області розглянута справа за позовом ТзОВ „Сокіл” до ТзОВ „Будвест” про стягнення відшкодування вартості виконаних робіт, матеріальної шкоди та неодержаних доходів на загальну суму 4830512,01 грн.
26.10.2001 р. Господарським судом Львівської області у справі №4/2765-22/319 винесено рішення, яким позовні вимоги ТзОВ „Сокіл” задоволено частково, а саме, в розмірі 606005,24 грн.
Відповідач вважає, що вказане рішення Господарського суду Львівської області підлягає перегляду за нововиявленими обставинами, оскільки існують обставини, що мають істотне значення для справи і не були відомі заявникові – Відповідачу раніше, під час вирішення справи в суді.
05 серпня 2004 року старшими державними податковими ревізорами-інспекторами Гапаком Б.М. та Добрим С.Ю. здійснено планову податкову перевірку в ТзОВ „Будвест”, на підставі якої складено акт перевірки №1301448333 від 11.08.2004 р. та додаток до нього.
В даному додатку зазначено: „Відповідно до представлених документів встановлено: Відповідно до п. 1 статті „Довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрат (форма №КБ-3)” спільного наказу Міністерства (надалі наказ) статистики України та Державного комітету України у справах містобудування і архітектури „Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку капітального будівництва” від 27 січня 1997 року №26/5: „довідка за формою №КБ-3 застосовується для розрахунків із замовниками за виконані роботи. Складається в двох примірниках. Перший примірник – для підрядника, другий для замовника (забудовника, генпідрядника). (...) ” Пунктом 2 статті „Довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрати (форма №КБ-3)” цього Наказу передбачено, що „довідка за формою (№ КБ-3) складається фахівцями будівельного підприємства, якщо у звітному періоді виконуються будівельні і монтажні роботи по капітальному та поточному ремонту будівель і споруд, інші підрядні роботи по капітальному та поточному ремонту будівель і споруд, інші підрядні роботи і подається генпідрядником замовнику (забудовнику)...”
Далі у додатку до акту перевірки №1301448333 від 11.08.2004 р. вказано наступне: „Між ТзОВ „Будвест” та ТзОВ „Сокіл” укладено Генеральний контракт за №4-2/2000 від 24.02.2000 р. Відповідно до вимог даного контракту ТзОВ „Будвест” оплатило вартість робіт ТзОВ „Сокіл” на загальну суму 2559696 грн. Дана проплата здійснена із порушенням вимог статті 5 Контракту та вимог Наказу, оскільки не підтверджена належним чином оформленими документами, а саме актами виконаних робіт та актом здавання об’єкта”.
Дані податкової перевірки та встановлені в її ході факти мають істотне значення для вирішення справи, дозволять повною мірою захистити та відновити порушені права заявника.
Згідно зі ст. 22 ГПК сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки відомості, які виявлені в ході податкової перевірки, мають істотне значення для справи та не були відомі заявникові раніше, під час розгляду справи, керуючись ст.ст. 112, 113, 114 ГПК України,
ПРОСИМО:
Додатки:
· додаток до акту перевірки №1301448333 від 11.08.2004 р.
· квитанція про сплату державного мита;
· поштова квитанція про направлення копії заяви ТзОВ „Сокіл”.
Генеральний директор
ТзОВ „Будвест” О.А. Труш
15. Заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови
Господарський суд Львівської області
79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81
Стягувач: ТзОВ „Сокіл”
79010, м. Львів, вул. Ніжинська, 39
ЄДРПОУ 73861209
р/р 162067812 в ЛОД АППБ „Аваль”, МФО 325570
Боржник: ТзОВ „Будвест”
82200, Львівська обл., м. Трускавець, вул. Суховоля, 64
ЄДРПОУ 30672087
р/р 26005390121700 у Дрогобицькій філії АТ ЗУКБ,
МФО 325202
Суддя ______________
Справа №4/3627-22/313
ЗАЯВА
04 березня 2003 року Господарським судом Львівської області на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.04. – 06.05.2003 р. по справі №4/3627-22/313видано Наказ про примусове виконання рішення.
Відповідно із вказаним наказом, з ТзОВ „Будвест” на користь ТзОВ „Сокіл” належить стягнення наступних сум: 605 005,24 коп. – позовної суми; 242,21 грн. – державного мита по основному позову; 213, 27 грн. – державного мита по апеляційній скарзі та 69 грн. – інформаційно-технічних витрат. Із вказаних сум на користь ТзОВ „Сокіл” боржником вже сплачено 90 000 (дев’яносто тисяч) грн.
У зв’язку із важким фінансовим становищем ТзОВ „Будвест”, керуючись ст. 121 ГПК України та ст. 33 Закону України „Про виконавче провадження”, -
просимо:
1. Розстрочити виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.04. – 06.05.2003 р. по справі №4/3627-22/313.
2. Затвердити наступний графік виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 21.04. – 06.05.2003 р. по справі №4/3627-22/313:
Травень 2004 року – 215 529 (двісті п’ятнадцять тисяч п’ятсот двадцять дев’ять) грн. 72 коп.
Червень 2004 року – 100 000 (сто тисяч) грн.
Липень 2004 року – 100 000 (сто тисяч) грн.
Серпень 2004 року – 100 000 (сто тисяч) грн.
Додатки:
Копія Наказу Господарського суду Львівської області від 04.03.2003 р. №4/3627-22/313 (на 1 аркуші).
Довідка банку про фінансове становище ТзОВ „Будвест” (на 1 аркуші).
Копія платіжного доручення №554 від 03.03.2004 р. про сплату 90 000 грн. (на 1 аркуші).
Квитанція про направлення копії заяви ТзОВ „Сокіл” (на 1 аркуші).
Директор ТзОВ „Будвест” О.А.Труш
16. Позови про відшкодування збитків, завданих суб’єкту господарювання невиконанням або неналежним виконанням господарського договору
В господарський суд м. Києва
01030 м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-В
Позивач: Київське колективне підприємство фабрика «Лотос»
00000 м. Київ, вул. Космонавтів, 22, Розрахунковий рахунок 00000000 в АКБ «Фінансовий», МФО 000000, код ОКПО 0000000
Відповідач: Київське відкрите акціонерне товариство «Торговий дім»
00000 м. Київ, вул. Західна, 105, Розрахунковий рахунок 00000000 в АКБ «Східний», МФО 000, код ОКПО 000 Ціна позову: 000000 грн. 00 коп.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
10 квітня 2002 р. між Київським колективним підприємством фабрикою «Лотос» (далі — продавець) і Київським відкритим акціонерним товариством «Торговий дім» (далі — покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 00.
На підставі цього договору представником покупця Петровою Н. О. 11 квітня 2002 р. по довіреності № 000000 серії 00 від 10 квітня 2002 р. зі складу продавця були отримані товари на суму 000000 грн.
Згідно умов договору покупець взяв на себе зобов'язання здійснити повну оплату продавцю за придбані товари не пізніше 30 червня 2002 р., а в разі прострочки платежу — сплатити продавцю пеню в максимальному розмірі, передбаченому Законом України від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» за кожний день прострочки платежу.
По закінченні строку платежу 1 липня 2002 р. покупець в порушення умов договору та вимог ст. 161 Цивільного кодексу України своє грошове зобов'язання не виконав і не сплатив борг у вказаній вище сумі. У зв'язку з цим продавцем покупцеві 20 липня 2002 р. було направлено претензію № 00 з пропозицією сплатити суму боргу та пеню за прострочку платежу. Відповідь на претензію покупець не дав, борг і пеню до цього часу не сплатив, тому і заявляється цей позов.
Крім безумовної сплати боргу в сумі 000000 грн., на підставі умов договору і ст. 204 Цивільного кодексу України та положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» за прострочку платежу з 1 липня по 30 вересня 2002 р., тобто протягом 90 днів покупець повинен сплатити продавцю також пеню в розмірі 000. Довідка-розрахунок суми боргу та підлягаючої сплаті пені до позовної заяви додається.
На підставі викладеного, керуючись умовами договору, ст. ст. 161 і 204 Цивільного кодексу України, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. ст. 54-57 Господарського процесуального кодексу України,-
ПРОШУ:
Стягнути з Київського відкритого акціонерного товариства «Торговий дім» на користь Київського колективного підприємства фабрики «Лотос» борг в сумі 000000 грн. 00 коп., а також пеню за прострочку платежу в розмірі 000 грн., а всього в сумі 000000 грн. 00 коп.
Перелік документів, які додаються до позовної заяви:
1) Ксерокопія договору № 00 від 10 квітня 2002 р.- на 1 арк.
2) Ксерокопія довіреності № 00000 серії 00 від 10 квітня 2002 р. на прізвище Петрової Н. О. на отримання товарів від фабрики «Лотос» — на 1 арк.
3) Ксерокопія транспортної накладної № 00 від 11 квітня 2002 р. на 1 арк.
4) Копія претензії № 00 від 20 липня 2002 р. з фінансовим чеком про направлення претензії на адресу ВАТ «Торговий дім» рекомендованим листом і листівкою-повідомленням про вручення листа адресату 22 липня 2002 р.- на 4 арк.
5) Довідка-розрахунок суми боргу та розміру підлягаючої сплаті пені – на 2 арк.
6) Фінансовий чек про направлення на адресу ВАТ «Торговий дім» рекомендованим листом копії позовної заяви з доданими до неї документами — на 1 арк.
7) Копія платіжного доручення про сплату по позовній заяві державного мита — на 1 арк.
З наведеного переліку документів відповідачу направлено тільки копію довідки-розрахунку суми боргу та підлягаючої сплаті пені, оскільки всі інші документи, що стосуються змісту позову, у відповідача є.
Директор фабрики «Лотос» М. М. Петрова
До господарського суду Івано-Франківської області
Позивач: ТОВ “Зоря”,
Адреса: м. Болехів, вул.Миру,0.
Відповідач: ВАТ “БАРС”
Адреса: м. Долина, вул. Яворницького, 0.
ПОЗОВНА ЗАЯВА
на суму 24770 грн. 28 коп.
В період з 14 години 1 березня 2003 року по 08 годину 3 березня 2003 року була здійснена крадіжка матеріальних цінностей з приміщення ТОВ “Зоря”, викрадено комп'ютерної та оргтехніки на суму 00000 грн. 00 коп., та нанесено матеріальних збитків, пов'язаних з проломом дверей та пошкодження сигналізації, на суму 0000 грн.
Згідно договору від 01.04.2001 року укладеного між ВАТ “БАРС” та ТОВ “Зоря”, ВАТ “БАРС” взяв на себе зобов'язання технічного забезпечення приміщень фонду від несанкціонованого проникнення. ТОВ “Зоря” регулярно проводило оплату по виставлених рахунках, відповідно до умов укладеного договору. Зауважень щодо оплати від ВАТ “БАРС” не надходило.
Приміщення ТОВ “Зоря” 1 березня 2003 року біля 14 години було здано працівниками під охорону ВАТ “БАРС”. Крадіжка матеріальних цінностей була виявлена 3 березня 2003 року працівниками ТОВ “Зоря”, які ранком прийшли на роботу. Факт проникнення в приміщення фонду та крадіжки визнано працівниками відповідача. Більше того, вони повідомили, що з 1 по 3 березня 2003 року апаратура для технічного спостереження, а саме пульт Централізованого спостереження був несправний.
Хоча формально термін дії договору закінчився 01.04.2002 року ВАТ “БАРС” після закінчення терміну дії договору продовжував виконувати свої обов'язки по технічному забезпеченню приміщення ТОВ “Зоря”. При цьому відповідач регулярно виставляв для оплати рахунки, вказувавши за "охорону об'єктів згідно договору", які позивачем оплачувались. Саме ця обставина дає підстави стверджувати, що між позивачем та відповідачем існували договірні відносини.
ТОВ “Зоря” в адресу ВАТ “БАРС” 27.03.2003 року направлено 2 претензії, на одну з них отримана відповідь, згідно якої відповідач відмовляється в добровільному порядку відшкодувати шкоду.
ТОВ “Зоря” включено до ЄДРПОУ як державну установу, яка є юридичною особою.
На підставі наведеного, та керуючись ст. 1 ГПК України
ПРОСИМО:
Стягнути з управління внутрішніх справ України в Івано-Франківській області в особі Долинського РВ УМВС на користь управління ТОВ “Зоря” кошти в сумі 000000 грн. 00 коп.
Стягнути з відповідача на користь держави судові витрати, державне мито, та вартість послуг по інформаційно-технічному забезпеченню.
Додатки:
- копія позовної заяви — на 2 аркушах
- ксерокопія претензії на суму 24770 грн. 28 коп. від 27.03.2003 р. — на 1аркуші
- ксерокопія претензії від 02.07.2003 р. з поштовою квитанцією — на 2 аркушах
- ксерокопія Договору централізованого спостереження — на 1 аркуші
- ксерокопія Дислокації розрахунку — на 1 аркуші
- ксерокопія Рахунків за охорону об'єктів — на 3 аркушах
- ксерокопія Платіжних доручень про оплату — на 4 аркушах
- копія коду ЄДРПОУ
- лист від 16.04.2003 р. — на 1 сторінці
- відповідь на повторну претензію від 29.07.2003 р. — квитанція про відправлення позовної заяви відповідачу
- лист від 03.03.2003 р. — на 2 аркушах
- лист інспектора ОРР від 14.04.2003 р. — на 1 аркуші.
Директор ТОВ “Зоря” Л.С. Юрочко
|
|
 |
|
|
 |
 |
 |
Про портал / Законопроекти / Коментарі / Концепції / Гаряча тема / Дебати / |  |
 |
 |
|
 |
