(1900 – 1980 рр.)

Народився в с. Шилелі Ковелської губернії. Його батько – вчитель, працював також бухгалтером-ревізором в банку і на залізниці. Сім'я згодом переїхала до Кам'янця-Подільського, де Леонід Олександрович розпочав своє навчання у гімназії. У 1923 р. закінчив юридичний факультет Київського інституту народного господарства (КІНГ). З початку 20-х років XX століття був членом Київської міжобласної, а пізніше — обласної колегії адвокатів до 1949 року (у 1941-1943 рр. – адвокат у м. Куйбишеві). Проводячи кримінальні справи Л. О. Ветвінський вражав усіх яскравими ораторськими здібностями, талановитими судовими промовами, широтою поглядів, глибиною філософського і правового мислення, надзвичайною працелюбністю. Він досить швидко здобув репутацію кращого адвоката-захисника. Його промови в судах ходили слухати колеги, судді, прокурори, студенти. Доповіді Леоніда Олександровича на засіданнях криміналістичної секції колегії адвокатів мали таку популярність, що зал не вміщував усіх бажаючих його почути. Він також читав дуже цікаві лекції з ораторського мистецтва, зокрема, про спадщину великих судових ораторів минулого.
У 1949 р. наказом Міністра юстиції СРСР Л. О. Ветвінського було переведено до Московської колегії адвокатів, де через декілька років колеги визнали його кращим оратором у кримінальних справах. За твердженням Ветвінського, київська і харківська школи адвокатури були тоді значно вище московської.
Леонід Олександрович часто приїжджав з Москви в Україну виступати у кримінальних справах, з задоволенням читав лекції молодим адвокатам, користувався великою повагою у київських адвокатів. У Києві жили його сестра Ніка, батько, донька Тетяна, а після смерті Леоніда Олександровича до Києва повернулася його вдова Олександра Львівна.
У середині 60-х років Ветвінського як православного, безпартійного кращого московського адвоката запросили від Патріархії усієї Русі стати її юридичним радником і представником. Патріарх всієї Русі і всі митрополити Російської православної церкви ставилися до Л.О. Ветвінського з величезною повагою.
Як людина різнобічних інтересів Л.О. Ветвінський досконало опанував англійську мову і читав в оригіналі і перекладав зарубіжну юридичну літературу і законодавчі акти інших держав, писав передмови до цих видань.
Леонід Олександрович Ветвінський помер 21 червня 1980 р. за письмовим столом під час написання чергової статті для журналу Патріархії.

Наводимо спогади відомого адвоката, Заслуженого юриста України Г.І.Гінзбурга стосовно надзвичайної справи, у якій брав участь як захисник Л.О. Ветвінський. Текст цієї промови зберегла і надала для публікації племінниця Л.О. Ветвінського – Ніна Борисівна Велика. (Друкується за публікацією в журналі "Адвокат").

"Це була перша в Україні і одна з перших в повоєнному СРСР кримінальна справа з обвинувачення німецьких загарбників у злочинах, що чинилися на окупованій території.
Попереднє слідство у справі провадилося в Москві в 1945 році. Нагадаємо, що в той час захисник допускався тільки в стадії судового розгляду. Обвинувальний акт проти 15 німецьких окупантів України затвердив Головний військовий прокурор Червоної Армії генерал-лейтенант юстиції М. Афанасьев.
17 січня 1946 р. в м. Києві, в приміщенні Будинку Червоної Армії (відомий як Окружний будинок офіцерів, вул. Грушевського, 30/1) почався відкритий судовий процес.
Це означало, що суддям Військового трибуналу і 9 адвокатам, призначеним для захисту 15 підсудних, для вивчення 15 слідчих томів справи відводилося усього 3 дні. Ось — перша складність для захисту.
Старожили Києва пам'ятають цю справу під назвою "справа німецьких генералів", яких наприкінці січня 1946 р. було повішено на площі Калініна (кол. Думська площа, нині — майдан Незалежності). За вироком Військового трибуналу від 28.01.46 р. були повішені 12 з 15 засуджених.
Насправді ж серед підсудних було тільки 4 генерали (в тому числі один — оберштурмбанфюрер СС), 5 офіцерів (від лейтенанта до підполковника) і 6 молодших чинів.
Всі 15 звинувачувалися за ст. 1 Указу Президії Верховної Ради від 19.04.1943 p., що діяв тоді в СРСР, яка передбачала для фашистських злочинців, викритих у здійсненні вбивств і катувань цивільного населення і полонених червоноармійців, кару у вигляді смертної страти через повішення або каторжні роботи на строк від 15 до 20 років.
Підсудні звинувачувалися у вбивствах і тортурах мирних громадян і полонених червоноармійців у м. Києві, Київській, Сталінській (нині Донецькій), Одеській, Дніпропетровській, Житомирській, Полтавській, Львівській, Рівненській та інших областях, у знищенні населених пунктів, пам'яток культури, підприємств і колгоспів, масових угонах в рабство людей, вивезенні з України величезних матеріальних і культурних цінностей.
Підзахисний Л.О. Ветвшського фон-Чаммер унд Остен, 60-літній генерал-майор вермахта, звинувачувався у тому, що він, будучи командиром 213-ї охоронної дивізії, що діяла в Дніпропетровській і Полтавській областях, а потім — комендантом головної польової комендатури № 392 в Білорусії, видавав накази про масові розстріли мирних громадян, а іноді і особисто керував ними.
Крім того, фон-Чаммеру інкриміновано угони в фашистське рабство багатьох радянських громадян та руйнування лікарень, шкіл і культурних установ в м. Краснограді.
Фон-Чаммер був одним з головних обвинувачених, що неймовірно ускладнювало його захист.
Слід додати, що винність усіх підсудних у більшості епізодів обвинувачення була доведена, а процес був дуже актуальний: трохи більше півроку минуло з часу закінчення війни, Україна була ще в руїнах. Не було сім'ї, яка б не постраждала від фашистських загарбників. У багатьох близькі, рідні були закатовані, убиті або загинули в боях на фронтах. Багато було покалічених, у багатьох рідні угнані в рабство. Озлобленість в народі проти катів була розпалена до краю. Всі вимагали від суду тільки смертного вироку вбивцям. Цією атмосферою переймалися не тільки присутні в залі суду, а й за його межами.
Промова державного обвинувача — заст. Головного Військового прокурора Червоної Армії генерал-майора юстиції Чепцова, який вимагав смертної страти через повішення всім 15 підсудним, була зустрінута буквально овацією. Всенародне схвалення вона отримала і в пресі, і на зборах громадян усієї України.
Коли до повішення було засуджено тільки 12 осіб, а троє — до каторги строком на 20 і 15 років (обер-єфрейтор, якому в кінці війни виповнилося тільки 18 років, вахмістр поліцейського батальйону і фельдфебель — начальник канцелярії Бородянської ортско-мендатури, який нікого не розстрілював), публіка з обуренням зустріла цей "надміру м'який" вирок.
Природно, що постраждалі від фашизму громадяни з упередженням, вороже поставилися до самої участі захисників у процесі, а найменше слово захисту в промовах адвокатів сприймалося як блюзнірство і солідарність зі злочинцями. Присутні в залі не могли зрозуміти, як можуть адвокати промовляти навіть найменш скромні слова співчуття вбивцям і як вони насмілюються просити про збереження їм життя.
Слід зазначити, що жахлива обстановка ненависті до підсудних пригнічувала адвокатів. І, відверто кажучи, далеко не всі з дев'яти були на висоті виконання свого професійного обов'язку. Пригадується епізод, коли головуючий перервав "захисну" промову адвоката Нікифоренка, який більше 15 хвилин перелічував звірства, скоєні його підзахисними Іогшатом І Беккенгофом, виголошуючи при цьому, що їм немає прощення. Полковник юстиції Ситенко нагадав адвокату, що суд уже вислухав звинувальну промову прокурора, а його — адвоката — обов'язок захищати, і закликав виконувати свій обов'язок. Одночасно головуючий звертався до публіки не допускати обурених вигуків на адресу адвокатів, які зобов'язані захищали підсудних і тут мають виконувати свій професійний обов'язок. Це попередження впливало на хвилин 10. Слова захисту наступного адвоката також зустрічалися хвилею обурення.
Важко уявити собі, наскільки складною була місія захисту в такій справі, скільки ворогів в залі суду і за його межами виявилося тоді в адвокатів. Слід брати до уваги, що ніхто з 9 адвокатів добровільно не пропонував своїх послуг з ведення цього захисту. Навпаки, абсолютно всі категорично відмовлялися від цієї "честі". З ними провели бесіду Нарком юстиції УРСР, заступник Наркома держбезпеки і секретар Київського обкому партії, їх було суворо попереджено, що відмова від участі в цій справі потягне виключення з адвокатури, хоч і це було ще не найважче покарання за таку відмову. Два адвокати, які наважилися захворіти після призначення їх для участі в цій справі, були виключені з колегії адвокатів, незважаючи на наявність у них лікарняних листків. Тому чотирьом адвокатам довелося об'єднати захист — кожному по два обвинувачених, а одному адвокату (Бонкину) довелося захищати трьох.
Головні ж підсудні генерали мали кожний "свого" захисника. Так і Л.О. Ветвінський захищав одного підсудного.
Незважаючи на винятковий тягар скоєного генералом фон-Чаммером на українській землі, адвокат знайшов єдино можливі слова і переконливі мотиви, які виявилися справжнім захистом підсудного, і які змусили суд замислитися над тим, чи потрібно застосовувати до нього смертну кару. Читаючи цю талановиту промову, не можна не звернути уваги на винятково точне коротке історичне дослідження "родоводу великого злодійства" — мілітаристської і фашистської ідеології, що калічили душі цілих поколінь, у тому числі й підсудного. На лаві підсудних з ними виявився німецький мілітаризм, німецький фашизм як головні винуватці всіх злочинів. Вражають глибина знань оратором історії і світової культури, його уміння філософськи осмислити найскладніші події і вдягнути їх у бездоганну форму судової промови, викладеної яскраво, образно, дохідливе, літературною мовою. / Прекрасна думка захисника про суб'єктивний тягар для фон-Чаммера бути глядачем і співучасником краху всіх поглядів, вірувань і прагнень десяти поколінь його предків.
Позбавлена найменших штампів і цікава своєю незвичністю також кінцівка промови.
У його короткій промові маса й інших достоїнств, які, звичайно ж, знайде вдумливий читач І оцінить мислячий адвокат. Можна тільки позаздрити тим юристам, хто уперше познайомиться з цією перлиною судового красномовства, що з'явилася 54 роки тому в невільній країні перед невільним судом".

Г. І. Гінзбург,
адвокат, заслужений юрист України